Ельма Кіраз - Обрана бути собою, Ельма Кіраз

— Ні, — впевнено відповіла, перед тим важко ковтнувши, — з тобою все зовсім не так.

— Гаразд, — мені здалось, що Арсен кивнув. Мені чи своїм думкам, не знаю. Але потім чоловік підійшов до мене і взяв за руку, — думаю, нам варто все ж вийти на лід. Інакше я не пробачу собі, що ти хоча б не спробувала.

— Якщо-що, моє лікування оплачуватимеш ти, — я кинула косий погляд на Арсена, але він лиш посміхнувся та потягнув мене за собою.

Як тільки ми стали на лід, я відразу ж відчула, що не можу втримати рівновагу. Ніяк. Мене почало хитати і одна нога піднялась вгору. Але на щастя поряд був бортик, за який мені вдалося вхопитися, ще декілька разів послигнувшись на льоді.

— Ні-ні-ні! — голосно заперечила я, — більше ні кроку не зроблю. Це було дуже, дуже поганою ідеєю! Я краще піду…

— Так, стоп, — Арсен підʼїхав до мене практично впритул, — найперше — заспокійся. Все нормально. Всі з чогось починали.

— Будь ласка, давай підемо звідси, — я відчувала, як сильно тремтять мої коліна. Потім відволіклась на те, як хтось поряд впав і голосно розреготався разом зі своїми друзями. І це було так дивно.

— Дозволь мені допомогти тобі, гаразд? Лише спробуємо… І якщо тобі й це не сподобається, то ми підемо. Домовились?

— Д-добре, — чомусь погодилась я. Бо спокійний заворожуючий голос Арсена змушував вірити йому, відкидаючи всі зайві думки.

Він обрав досить…спокійну манеру навчання, зважаючи, що напевно катався досить добре. Він тримав однією рукою мене за руку, а іншою за бортик. Я ж повторила за ним. Міцні пальці ніжно тримали мене за долоню і я чомусь більше зосередилась саме на цьому, а не на ковзанах чи тому, що взагалі говорив Арсен.

— Ось так, помало... Спочатку роби короткі, повільні кроки і тримайся за мене чи бортик... Головне не поспішай, ти мусиш зрозуміти для себе, як тобі зручніше. В тебе все дуже добре виходить.

— Ще б коліна так не тремтіли, — я подула на чоло, щоб прибрати пасма волосся, що постійно падали на очі. Варто б було чимось його зав'язати, та я зовсім не очікувала сьогодні якоїсь активності.

— Давай зараз я тебе відпущу і ти спробуєш сма. Тримаючись за бортик.

— Ні-і, — жалісливо протягнула і міцніше вхопилась за його руку, — не кидай мене саму.

— Ти вмієш плавати? — примружившись, спитав Арсен.

— Вмію. Але до чого зараз тут це...

— Це ж те саме. Варто просто спробувати самій.

— Плавати я навчилась ледь не з пелюшок, тоді це було зовсім не страшно.

— Але ж люди тонуть, — він розвів руками, — хіба це не той самий твій страх?

— Ні, це...— але я не встигла договорити, бо цей козел від'їхав від мене на достатню відстань і широко усміхався, точно знущаючись. — Так...гаразд...Регіно, ти зможеш все...

Я вхопилась обома руками за бортик та спробувала повільно відштовхнутися. Рівноваги не було ніякої, а я була зосереджена лише на своїх ногах. І напевно це і буо моєю помилкою. Бо згадала, як вчилась їздити на велосипеді чи авто. Не дивитись на педалі, лише вперед. Тому я гордо підняла голову і навіть відпустила одну руку. Мені дуже хотілось показати Арсену, що я не така вже й нікчемна, адже дійсно в ковзанах не було нічого такого страшного. І на диво мені навіть непогано вийшло. То ж захотілось поділитися радістю з чоловіком, але його ніде не було. Я декілька разів оглянулась, проте навіть натяку на знайому фігуру. Вмить мені стало страшно, а потім страшенно образливо. Невже він вирішив отак просто кинути мене, я ж навіть не зможу зійти з цього дурнуватого льоду... Скоритався моїм вразливим становищем і захотів відімстити, можливо, за куртку. І поки в моїй голові пробігало купа думок, які мені не подобались, я відчула жахливий удар в спину. Проте я не впала, руки міцно обійняли мене та закружляли. Від страху я відразу заплющила очі та стиснулась так сильно, що куртка ледь не трісла на руках. А коли ми зупинились, я і далі продовжувала бути в обіймах...Арсена.

— У тебе дуже добре виходить, — з посмішкою сказав він.

— Що ти виробляєш... — просичала, — я мало не померла від страху. Думала, що це хтось збиває мене з ніг. І боялась, що...

— Що? — чоловік підняв одну брову.

— Що ти кинув мене тут саму...— я опустила погляд вниз і побачила, як сильно здіймаються його груди від важкого дихання.

— Я б не залишив тебе тут. Чому ти подумала про таке? — його рука перемістилась на моє передпліччя і я підняла голову. Зустрілась з його темними очима. Але тут зараз в них відбивалися ліхтарики, що висіли над ковзанкою і це здавалось ніби золоті краплинки. Я як заворожена розглядала їх і час для мене зупинився. Для нас.
Після цього мені вже не було страшно нічого. Ми навіть спробували зробити коло по всій ковзанці, звісно не без моїх падінь. І потім, на жаль, наш час вже закінчився. Арсен допоміг мені зійти з ковзанки і у своє взуття я взувалась вже значно швидше.

— Дякую за такий досвід, — сказала я, коли ми ще вирішили прогулятись, — якби не ти, я б мабуть ніколи і не стала на ковзани.

— Наступного разу ти будеш вже значно впевненішою, — Арсен тепло посміхнувся і я зробила те ж саме. Але одне питання все ж залишалось для мене відкритим і вечір був би не такий приємний, якби я для себе цього так і не вияснила.

— А... як твоя дівчина відрегує на те, що ти проводиш зі мною час?

— Регіно, — він закотив очі, та все ж продовжвив, — вона не моя дівчина.Точніше, вона моя колишня...

— О-о-о, — протягнула я, — а це стає ще цікавішим, — я натягнула посішку, проте ця інформація для мене була шалено неприємною. Якщо колишня так близько поряд з ним...

— Ми були разом не дуже довго. Проте для неї це були наче серйзні стосунки, та я розумів, що вони тягнуть мене на дно. То ж коли вона поїхала у відрядження, я вирішив кинути її.

— Ти кинув дівчину...телефоном? Ти!? Містер ідеальність? — я розсміялась.

— Так, — Арсен потер потилицю, — і я цим не пишаюсь. Але вже так вийшло. Вона ж вирішила, що я жартую чи розігрую її, не вірила, бо ж у неї в голові вже було практично весілля. І от сьогодні вона повернулась і відразу ж поїхала до мене. А я в той час якраз збирався до твоєї тітки. Мені не хотілось спровокувати скандал перед робтою, то ж я просто мовчки взяв її з собою, бо вона б точно не відчепилася.