Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

- Не звертай уваги, її іноді заносить, - повідомив Арх-один, буду їх так називати.

- А так вона добра і сором'язлива, - продовжив Арх-два.

- Придушу...

Почервоніла чаклунка потягнулася до братів, але присмиріла під поглядом Хускарла. Від нього і дізнався, що рухатися нам у прикордонну зону до гір, піший перехід близько тижня. Оскільки зі зброєю в мене проблем не було, я не став порушувати питання про колишнього члена загону, попрощався і пішов спати. Вони самі мають це пережити, і чужі вуха їм не потрібні.

Зате я зрозумів, чому брюнетка так на мене розлютилася. Чаклуни дуже чутливі до стихіальних енергій, оперуючи даними з народження талантами. Схоже, про темряву всередині мене Жанна дізналася відразу, як побачила. Можливо, чаклуни навіть були ближче до жреців, ніж до заклинателів. А от маги спеціалізувалися більше на науці: писемність, формули, ритуали. Кажуть, досвідчені маги здатні маніпулювати будь-якими заклинаннями, але таких я ще не зустрічав.

На світанку я провів розминку з мечем, прагнучи розігрітися і підготувати тіло до прийдешнього дня. Повільний помах, крок та різкий випад уперед, одразу ж відстрибуючи вбік. Я раз за разом згадував свій бій з вурдалаком, прагнучи перемогти його без використання магії. І раз за разом програвав. Тільки завдяки старому ми тоді вийшли переможцями, і це мені найбільше не подобалося.

По тілу градом котився піт. Свіжий вітерець обдував шкіру, охолоджуючи та смикаючи шерсть, змушуючи рухатися зі ще більшою віддачею. Добре, що тренування проходило в одних штанях, інакше довелося б переодягатися.

- А ось і він. Я ж казав, що він вже прокинувся.

Почувши голос одного з братів, різко обернувся, готуючись відбити удар. І побачив кумедну картину: повністю споряджений загін стояв та спостерігав за мною. І якщо хлопці якось буденно дивилися, то Жанна почервоніла і відвернулася.

- Ідіть уперед, я наздожену.

Кинувши погляд на дівчину, швидко обмився і, забравши речі з припасами, побіг за загоном, нагнавши їх біля воріт. Хускарл якось дивно посміхався, поглядаючи на мене, брати про щось шепотілися, а Жанна постійно відводила погляд. Потиснувши плечима, викинув усе з голови, мірно покрокувавши поруч.

У перші дні з новим загоном я навчився метати ножі й отримав пояс з ними від братів за старання. Однак близько із загоном не сходився, ми ще чужі одне для одного. Якось підкотити до Жанни не виходило. Щоразу під час спроби з нею заговорити вона червоніла і переставала відповідати або ж лаялася, немов я її чимось образив. І що з нею відбувається, я не розумів. Хускарл з хлопцями тільки посміювалися, нічого не пояснюючи. Хоча лідер загону точно щось знав.

Щоночі ми зупинялися в корчмі, тому проблем не виникало. Проте через кілька днів ми дійшли до місця ночівлі, який використовували намійці. Звичайний невеличкий будиночок: велика кімната з піччю і котлом. Такі споруди розставлені в глухих місцях на відстані денного переходу і зазвичай мають все для нормального відпочинку. Хускарл швидко розподілив обов'язки, відправивши мене по воду і видавши тару.

Місцевість навколо розслабляла. Густий ліс, пташки співають, вітерець ворушить листям, вдалині промайнув силует зайця. Якщо не знати, що за монстри тут водяться, можна було б і розслабитися.

Набравши води, я повертався до будиночка, коли почув крики. Кинувши бурдюки, побіг на шум. Від побаченої картини шерсть стала дибки: над роздертим близнюком стояла якась подоба великої собаки. Другий брат у цей момент випускав стрілу за стрілою в ще одну таку ж тварюку. Де був Хускарл із чаклункою, я не знав, тому рвонув одразу до найближчого монстра, що нависав над трупом. Випустивши хмару темряви, чим привернув увагу монстра, розбігся, підпірнув під його ноги, підрубувавши сухожилля, й одразу відкотився вбік. Тварюка завила, і поруч клацнули зуби, наступний кидок монстра я прийняв стоячи. Крок убік і меч встромився в товсту шию супротивника.

- До хати! Це вурдалак зі зграєю гарлаків! - почувся з боку лісу голос Хускарла, і одразу ж пролунала лайка очільника загону, який приймає нерівну сутичку.

Ковтнувши, рвонув до рятівного входу. Пам’ять одразу підкинула інформацію: гарлаки - великі собаки, люті хижаки і зазвичай ходять по сім особин, мають непогану координацію між собою. Але чому з вурдалаком?!

Добігти я не зміг, за якийсь десяток метрів від будинку на мене вискочив гарлак. Підставивши клинок під тіло тварюки, я повалився на спину. Відпустивши застряглий меч, зіштовхнув із себе труп, схопився, озираючись. Ще один собака мчав до мене. Діставши кинджал і широкий ніж, приготувався до бою: відступити мені не дадуть.

Наступну тварюку зустрів болт, що просвистів над моїм плечем, але монстр, не зупиняючись, рвонув на мене. Ухил в бік і встромити кинджал у скроню собаки, одразу ж приймаючи на ніж удар лапи, від якого німіє ліва рука. Свист ще одного болта - і гарлак падає із зайвим предметом в очниці.

- Допоможи Хусу! - стоячи біля входу в будинок, крикнула Жанна, тримаючи арбалет на взводі.

Кивнувши, побіг на звуки битви. Перестрибнувши через кущі, натрапляю на ще одну тварюку, і ми разом котимося по землі. Гарлак схоплюється і вже тягнеться до мого горла, як сокира зрубує йому голову. Піднявшись, зустрівся поглядом із закривавленим Хускарлом, він усміхається мені, ніби вибачаючись, і падає замертво, на спині видніється безліч порізів і глибока рана, хтось вирвав шматок плоті. Поруч із тілом ватажка валялися кілька розрубаних гарлаків, та більше нікого. Усього мить мені знадобилася, щоб закарбувати те, що відбувається. І саме цієї миті вистачило вурдалаку дістатися до стоянки.