Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

- Гаррет, бери загін і Лазаря - ваша мета маги!

- За мною.

Поруч виник тіньовик і побіг убік. Я поспішив за ним. Як не дивно, попри короткий бій, сил було ще повно. Як і магічної енергії. Тому, коли ми оминули основну м'ясорубку, і я запримітив групу людей у балахоні на невеликому пагорбі, одразу вирішив діяти. Але самі ми не впораємося. Пробігши поглядом, побачив недалеко лучників, що точково вицілювали ворогів.

- Я до них, - махнув рукою в бік союзників. - Будь готовий до нападу.

Гаррет запитань не ставив, провалившись у тінь та направившись до священиків. Лучники помітили мене одразу, і на шляху стали два бійці з мечами.

- З Химери. Можна вбити магів зарядженими стрілами.

Такого рваного пояснення вистачило, щоб мене пропустили. Поки заряджав сагайдак зі стрілами, сказав лучникам стріляти одночасно, для кращого ефекту. Що порадувало, мужики зайвих запитань не ставили, тільки стали більш похмурими. Таку зарядку вони бачили вперше. Отримавши нові снаряди, натягли тятиву і залп. Та не зупиняючись одразу вдруге. А потім третій.

Я ж не затримуючись кинувся до Гаррета.

Щит лопнув не відразу. Багатошарова шкаралупа витримала перше попадання, але вкрилася тріщинами з другого. На третьому залпі міцний щит блимнув, проте залишився в напівпрозорій формі. І тоді втрутився хтось із наших магів: без попередження в купол влетіла блискавка, ламаючи захист і оглушуючи магів.

Тіньовики цього і чекали, влаштовуючи різанину. Я тільки встиг, що кинути простеньку стрілу темряви у ворожого солдата, що підбіг. Варто було священикам померти, захист із фіренців зник і почалася бійня. Швидка та нещадна.

Після бою намійці зібралися в таборі. Багато хто заліковував рани, у Шакри та інших лікарів було багато роботи. Хто був вільний притягли кинуті вози. А командири обговорювали, як розділити здобич і що робити далі. Те, що потрібно рухатися до прикордонного міста - ніхто сумнівався. Але варто було організувати патрулі, щоб не пропустити залітний загін фіренців.

Я ж сидів осторонь, відновлюючи ману й чекаючи, коли звільниться Флоренс. Вдалося за допомогою Валміра виміняти собі новий рукав, щоб не чекати поки полагодять старий. Все-таки на руку я приймав ковзаючі удари, і це не могло не позначитися на броні. А ще, під час бою до мене прийшло осяяння щодо тіньового стрибка. Можливо, на це вплинув той сон, де я проривався крізь в'язку темряву. Та не час його випробовувати, забагато зайвих очей...

- Лазар?

Я так заглибився в себе, що не помітив, коли підійшла Флора. І не одна. Гельт, Валмір, Гаррет, Даг, Перо та інші бійці, з якими хоч я був слабко знайомий, але, пройшовши через цей бій, ніби поріднився. Не було тут тільки тих, кого сильно поранили. І я нарешті побачив, хто тримав той спис, що допоміг мені в бою - Гельт. Кивнувши йому, я підійшов до дівчини, міцно її обіймаючи. Флоренс обхопила моє обличчя долоньками, вдивляючись. Ніжний коричневий колір, чим ближче до центру, тим темніше...

- У тебе дуже красиві очі, як розтоплений шоколад.

Я нахилився і поцілував її. Найманці заулюлюкали, хтось поруч схвально хмикнув.

- І ти така ж солодка, - вимовив я, відірвавшись, абсолютно не соромлячись оточуючих. А ось Флоренс, яка не звикла показувати такий бік, почервоніла.

- Повертайся, і ось тримай, - відсторонившись, дівчина простягнула мені медальйон. І голосно вимовила, так, щоб чули всі. - Згідно з рішенням офіцерського складу Лазар визнається бійцем Химери! У когось є заперечення?

Однак ніхто не заперечував.

- І ще одне… - вона знову притягнула мене до себе та тихо прошепотіла: – Поки мене немає поряд, роби що хочеш, але біля мене – ти тільки мій, зрозумів?

- Мр-р, згоден.


Кінець 1 книги.
Від автора:
Що ж, дорогий читач, з вами ми дійшли до закінчення першої книги. Дякую, що ви пройшли такий довгий (чи не дуже) шлях зі мною. Бо я писав спираясь на власні смаки. І це ще не кінець, друга частина вже доступна на сайті:
https://booknet.ua/reader/prokt-lazar-2-b434067

Кінець