Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

- Краще здохнути, ніж кинути вас.

- Мстислав...

- Та плювати на нього! - я зістрибнув із фургона, опинившись поруч із дівчиною. - Я тоді нікому в очі дивитися не зможу! - зітхнувши, спробував заспокоїтися. - Тим паче, завдання ви виконали, довели мене до кордону Намії.

Настала тиша. Найманці навколо не думали втручатися, але судячи з поглядів мене вони розуміли. А ось Флора ж була в сказі: стискаючи кулаки до хрускоту, особливо протеза. Вирішив конфлікт, як зазвичай Гельт.

- У контракті було вказано довести до Намії, що далі робити - його воля.

- Висуваємося, - скомандувала дівчина і вже до мене, проте дуже тихо: - Тільки спробуй померти.

Забравши сагайдак стріл і болтів у стрільців, я заліз у фургон. Коли будемо підходити, заряджу їх магією. Подумавши, відмовився від думки викликати тіні, від них зараз толку не буде. У цій плутанині ще свої можуть напасти на покликаних монстрів. Як немає сенсу від полум'я: великий шанс, що я зачеплю союзників. А взагалі, як попросила Флоренс, краще не світити своїми навичками.

Коли пройшли частину шляху, я відчув слабкий сплеск магії у всіх найманців. Наскільки пам'ятаю, це означає, що ми потрапили в радіус дії вежі зв'язку в Намії. І тепер мали можливість користуватися функціоналом амулетів намійців. Бійці радісно заголосили, але Флора шикнула на них, піднісши медальйон до рота.

- Говорить лейтенант Химери, рухаємося в Намію. Попереду помічено бій, ми втрутимося з північного заходу. Говорить лейтенант...

Вона повторила це ще кілька разів, а потім я знову відчув сплеск магії, та тільки у неї в амулеті. 

- Прийнято. Загін готовність, ворог близько! Скинути вози!

Зістрибнувши, побіг поруч із Флоренс. Вона лише мазнула по мені поглядом, зосередившись на шляху попереду. До моїх вух долетів тихий брязкіт сталі та крики людей. Не затримуючись, влив у сагайдаки магію і кинув стрільцям. Ми були все ближче. Варто було нам вискочити на просіку, де відбувалася битва, лейтенантка закричала:

- За Намію!!!

Найманці підхопили її крик і врізалися в спини святош. Я лише відчув, як полетіли мої стріли, але ось результат побачив на власні очі, двох магів розірвало на шматки. Стріли чудово пробили блискучі одношарові щити.

- Темні!!!

Несамовито закричав хтось зі святенників у мантії, але тут же зловив заряджений болт. Далі на всі боки не зміг дивитися: боєць, що йшов попереду мене, заткнувся і повалився з раною в стегні. Недовго думаючи, зробив крок уперед, посідаючи місце в другому ряді, і одразу колючий удар над плечем союзника, щоб проткнути фіренца. Намієць збився з темпу, але я підштовхнув його вперед, притримуючи за плече. Головне не зруйнувати стрій.

Темний щит на себе і хмара вперед збиваючи запал ворогів. Швидкий погляд на вістря атаки і від побаченого по спині побігли мурашки. Даг з підлеглими перетворилися на сталеві млини, перемелюючи людей дворучними мечами. Магічний щит Шакри чудово прикривав їх від магії та стріл.

Крок, крок і ще крок. Біг не припинявся, ми проривалися крізь живу плоть, як крізь масло. Найманець попереду мене скрикнув від болю, я не бачив, що його поранило, але скомандував:

- Назад!

Боєць на вбитих рефлексах сповільнився, даючи мені можливість прослизнути на першу лінію. Тепер я відчував, як його щит упирався мені в спину, не даючи завалитися або зупинитися. Ліворуч і праворуч двоє малознайомих бійців зло кололи й рубали ворогів, до яких могли дістати. Я ж не розмінювався на дрібниці: удари мечем, стріли темряви, хмара послаблення, - все йшло в хід. Сила в тілі дозволяла перерубати щит або відкинути людину в обладунках. Дуже швидко переді мною утворилася порожнеча. Але крок уперед і я знову поруч із ворогом.

Незважаючи на мою силу та витривалість, стало складно. Фіренці, усвідомивши, хто я, немов озвіріли, кидаючись на мене, не шкодуючи свої життя. Іноді рятував щит темряви, іноді виходило відбити рукою чийсь меч, та частіше за все чийсь спис з-за спини відбивав ворожі атаки, даючи мені змогу прорубатися вперед.

Рахунок часу загубився в цій м'ясорубці. Помічалися лише деталі: куди бити, де прикритися захищеною рукою або прийняти удар на щит темряви. Якоїсь миті поруч виникла Флора зі злим оскалом, відрізавши голову фіренцю. Меч у її руках пурхав, як метелик, відсікаючи будь-яку кінцівку ворога, щойно той наближався. Я раптово зрозумів, що опинився в центрі клину, ліворуч Флоренс, а праворуч Даг, який своїм дворучником розрізав людей не гірше за мене. Я відчував чиюсь руку, що тримала мене за плече, не даючи збитися з темпу чи впасти. Як і бачив спис, що вже не раз допомагав у бою. Хотілося обернутися, подивитися, хто це...

- Прориваємось! - крик лейтенанта і клинок вказує в натовп святош, за спинами яких видніються прапори Намії.

- За доньку стали! - мій крик підхопили намійці, врізаючись у натовп ворогів. Фіренці здригнулися, намагаючись відійти подалі, але ззаду їх підпирали.

Коли закінчилися вороги, зрозумів одразу. Нам звільнили прохід за спини союзників, щоб ми могли перегрупуватися.

- Загін фронт! Поранені друга лінія! Шакра лікування, щит!

Найманці загальмували, розвертаючись до ворогів і витягуючись у лінію. Я розгубився, не знаючи, що робити і куди ставати, якось різко навколо мене з'явилася порожнеча. Це помітила і Флоренс.