Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Від мене пішла хвиля слабкої, ледве помітної енергії. Не чутливі до мани, подумають, що це легкий вітерець. Хоча Шакра відразу став свердлити мене уважним поглядом - відчув щось. Ця енергія йшла все далі, відбиваючись від матерії або ж поглинаючись живими істотами. І я не здивувався, відчувши дві плями, які, за моїми відчуттями, мають бути порожніми, а за фактом поглинули ману.

- Гаррет, - тихо прошепотів я, відчуваючи, що хтось із тіньовиків поруч зі мною. Фізично нічого не змінилося, але я чомусь розумів, що розвідник весь в увазі. - Дві цілі, мій хвіст, - я поклав хвіст у потрібному напрямку. - Тридцять кроків, на дереві, на рівні голови. Другий рухається, дай арбалет.

Не знаю, як, та тіньовик покликав звичайного бійця. Крізь прикриті повіки, я бачив, як у мій бік попрямувала людина з арбалетом у руках. Також помітив, як Флора хотіла підійти до мене, проте Гельт її зупинив за лікоть, кивнувши на бійця.

- Найкращий стрілець, - тихий шепіт тіньовика досяг мене. - Першого беру на себе.

Я спочатку думав, сам стрельнути, ну раз найкращий стрілець...

- Лазарю, є справа, - зіниці найманця віддавали золотим, верхня частина чола і скроні здавалося вкриті наростами. І передні ікла, якісь подовжені. Напівкровка, як я? - Болти зачаровувати вмієш?

- Давай спробую, - боєць простягнув мені арбалет, але я зупинив його. - Тримай у руках, так простіше буде.

Я взявся за арбалет, немов розглядаючи його, і плавно став спрямовувати його за рухом шпигуна. Одночасно насичуючи наконечник болта силою темряви. Сталь зіпсується, але на один постріл вистачить. Стрілець зрозумів мене одразу, а за кілька секунд сам упевнено повів приціл. Очі ж його неяскраво засвітилися золотим світлом.

- Давай!

Постріл збігся зі скриком людини, на яку накинувся тіньовик. Жодних спалахів щита. Другого шпигуна розірвало немов від великокаліберного снаряда.

За хвилину ми роздивлялися два трупи святош. Без сигналок, тільки з амулетами маскування. Дивні хлопці. Невже, так повірили в силу свого бога?

- Загін, висуваємося! - голос Флоренс рознісся табором.

Я хотів було встати на звичне місце, але мене зупинив стрілець. Простягаючи руку у вітанні, чоловік представився:

- Плумо, можна просто Перо.

- Лазар, - відповів на рукостискання. - Можна просто Зоря.

- Слухай, а ти ще так болти зарядити зможеш?

Подальший шлях я провів в оточенні кількох бійців. Виявилося, що Перо мав під собою невеликий загін у прямому підпорядкуванні. І їх дуже зацікавила можливість наситити магією зброю. Спочатку цим мав зайнятися Шакра, але старий відмовлявся, аргументуючи це швидкою руйнівністю. Загалом, я підтвердив слова мага. Така стріла або болт придатний лише на один постріл і то на короткий час, поки витримує матеріал. Один зі стрільців задумався.

- А скільки тобі часу знадобиться, щоб зарядити сагайдак?

- Без різниці, - я знизав плечима, прикинувши спосіб напою магією. - Одна стріла чи десять, головне, щоб впритул одна до одної. Думаю, Шакра зможе зробити щось подібне.

Сказавши це, побачив, як усміхнулися найманці. І пояснили, що Шакрі потрібно провести ритуал, напряму насичувати магією він не може, як я. Ще одна особливість жреців? Схоже, в наступному бою противників чекає неприємний сюрприз.

- Лазар! - окликнула мене Флора, довелося до неї пробігтися.

- Лейтенант?

- Залазь на фургон і контролюй простір. Загін, слухай команду: прискорюємося!

- Так точно!

Розмови швидко припинилися. Я заліз до кучера, знову випускаючи навколо слабкі магічні хвилі. Проте, що спочатку шляху, що до полудня нікого так і не виявив. Зате таке проведення часу дозволило вивчити, як переміщаються тіньовики: їхні аури, магічні еманації, рухи. Розгадка руху в тінях була близька, я відчував це. Треба буде нагадати Гаррету про його слова, та ця дорога не дасть нормально перемовитись з тіньовиком.

Короткий перекус і знову марш. Без наказів, знову заліз на фургон до кучера, занурюючись у медитацію. Що дивувало, ніхто з найманців не скаржився, не протестував або хоч якось висловлював обурення. Схоже, всі розуміли, що чим швидше ми доберемося - тим краще.

Через кілька годин, я відчув наближення одного з розвідників. Він виник поруч із Флоренс і Гельтом, доповідаючи про щось. На такій відстані я нічого не чув, лише розуміючи, що попереду на нас чекають неприємності. Так і було.

Лейтенант підняла руку, зупиняючи загін.

- Усім прийняти зілля, що дав Шакра, - і поки бійці квапливо діставали склянки, Флоренс продовжила. - Попереду бій: наші проти святош, і схоже програють. Слухай команду. Стаємо клином, Даг на вістрі, Валмір і Гельт - ви у фланзі. Перо твоя ціль - лучники і маги. Шакра на тобі захист, бережи ману, - дівчина підняла погляд на мене. - Лазар ідеш у центрі поруч зі мною, щойно прорвемося, біжиш щодуху вперед. Намагайся не чаклувати, так ти для них станеш першочерговою метою.

- Відмовляюся.

- Зоря не до сперечань, - очі Флори звузилися, вона явно не очікувала, що я буду перешкоджати.