Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Сестра так взагалі на один із відеодзвінків довго мене розглядала, потім винесла вердикт, що я втратив свою «дитячість», ставши більш чоловіком.

Ах так, пити мені взагалі не можна, моє тіло не сприймало алкоголь, і вирубувався я миттєво. Через що один раз повторив своє пробудження в незнайомому місці з незнайомою компанією. Пощастило, що це були дві дівчини…

До жіночої ж статі мене тягнуло нестримно, але виходило стримуватися. Можливо, через це я так люто віддавався тренуванням, ледве повертаючись до своєї кімнати. Хоча варто було мені побачити дівчину, як усе всередині зводило від бажання познайомитися ближче. І чим більше поруч прекрасної статі, тим краще. Іноді, ніяка втома не рятувала мій розум від того, щоб із кимось познайомитися. А далі все, як треба, та контролювати себе я вже не міг. Добре, що місцеві звичаї були більш вільні у стосунках, ніж у рідному світі. Ліліт про це не казав, дізнається і... одним відірваним хвостом не відбудуся.

Так непомітно пролетіло три місяці.

- Є завдання на охорону прикордонного села, почастішали набіги розбійників. Оплата від держави. Виступаєш під ранок із загоном Хускарла, їм якраз не вистачає одного бійця для комплекту.

Цією пропозицією зустрів мене Кайл, не піднімаючи на мене погляд, продовжуючи щось строчити на папері. Ми вже настільки зблизилися, що він упізнає мене за кроком і запахом. Як сказав, хлопець, я з небагатьох новачків, хто користується м'ятою. Але, не почувши відповіді, Кайл підняв на мене похмурий погляд. Я дивився на нього, чекаючи подробиць - підписуватися на недокомплект загону заради грошей не хотілося.

- Ех... - хлопець скуйовдив волосся. - На останньому завданні вони втратили бійця, нарвавшись на вурдалака. Не встигли зреагувати, як він порвав одного і втік підранком. Подробиці дізнаєшся в Хускарла. Так що?

- Няв, - згідно кивнув я, беручи супровідний документ. Дедалі частіше я використовував свої котячі звички, помітивши, що більшість сприймає це позитивно. Адже багато хто любить кішок?

Посміхнувшись, Кайл побажав мені удачі і повернувся до своїх паперів. Про Хускарла я чув тільки хороше. І відчуваю, якби не завдання від держави, рвонули б на полювання за нежиттю, мстячи за загибель товариша.

Призахідне світило тепло освітлювало місто, що вже стало рідним. Я нещодавно повернувся із завдання, забігши в гільдію, щоб відзвітувати. Проте Кайл випередив із новим завданням. Щодо нагороди не боявся, гільдія веде облік зароблених монет і зможе їх видати навіть в іншому місті. Грошей зараз не потребував, тільки хотілося помитися і поїсти. Хм, може заодно і майбутній загін зустріну в той ж таверні. Прошмигнувши всередину, домовився з господарем про їжу та воду. За півгодини я привів себе до ладу, помившись і розчесавшись. У номер також принесли їжу, забираючи баддю з водою. Лише наситившись, спустився вниз.

У залі, як зазвичай, було багатолюдно. Безліч озброєних людей і нелюдів пили, їли, веселилися, часто не звертаючи уваги на оточуючих. Кивнувши парі знайомих, попрямував до одного зі столиків, де вже сиділа пригнічена компанія. І такі тут бували, що пройшли через гіркоту втрати, але зазвичай під кінець дня відзначали славну загибель товариша.

Хускарл - величезний накачаний мужик, вічно вбраний у хутро, який тягав із собою сокиру. З чуток, незважаючи на грізний вигляд, був добрий до друзів та знайомих, і мав дуже терплячий характер. А от інших я не знав: два дуже схожих білявих хлопця і висока дівчина-брюнетка. Наскільки чув, була ще одна дівчина, яку вбив вурдалак, наче мечниця.

Мене помітили одразу ж, уважно вивчаючи. Дівчина так взагалі здавалося, зневажала мене, хоча наші шляхи ніколи не перетиналися.

- Лазар, можна просто Зоря, - я простягнув сувій голові загону, сідаючи навпроти.

Прийнявши документ, Хускарл, не розкриваючи його, сховав у сумку. І уважно подивився на мене. Як і всі члени загону.

- Карашець, - пробасив воїн, не відриваючи від мене погляду. Ставало якось незручно, хвіст слабко сіпнувся, та я швидко вгамував свої почуття. Хускарл, помітивши це, по-доброму посміхнувся. - Ну-ну, розслабся. Чув про тебе, працюєш сам, у неприємності не ліз. Поганого про тебе нічого не говорять. Мечник із задатками магії темряви, - я здивовано подивився на чоловіка, адже здібності до магії я не особливо афішував. - Скрізь є очі та вуха, Зоря. І я навіть радий, що тебе направили до нас.

Дівчина хотіла було щось сказати, але була зупинена одним поглядом командира.

- Ну, раз ви про мене вже знаєте все, гадаю, тепер вам потрібно представитися, - роздратовано відповів я, намагаючись не дивитися в бік дівчини. Незважаючи на її неприязнь, організм наполегливо вимагав хоча б торкнутися її.

- Мене ти знаєш. Брати Архі, все одно ти їх не розрізниш, тому можеш просто звати одного Арх, влучиш точно, - хлопці закивали, повеселівши, по черзі потиснувши руку. - Спеціалізація: дальній бій, луки, арбалети, метальні ножі, якщо що, звертайся до них.

- Якщо цікаво... - почав один із братів.

-...навчимо, - закінчив другий хлопець.

- І наша маленька чаклунка, Жанна, - я здивовано подивився на дівчину, за прикидками, вона була вищою за мене. - Наша магічна підтримка, трохи лікує і ставить щити, з досить мізерним арсеналом атакуючої магії.

- Можеш не приховувати своїх поглядів, це й так відчувається, кошак, - грубувато відгукнулася Жанна, з якоюсь гордістю дивлячись на мене. І що на неї найшло?