Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Воротар у гільдії не змінився, тому пропустив без жодних запитань. Декілька незнайомих бійців всередині, чекали своєї черги в інші кабінети. Та і гільдія гуділа він людей, все ж таки, середина дня. А ось Кайл, відклавши всі справи, прямо смакував подробиці місії. Мені здається, саме в такий спосіб він виривається зі свого кабінету і тікає від рутинної роботи. Бідолаха.

Після першої місії та отримання нагороди, я занурився в роботу найманця, намагаючись повністю вжитися в нову роль.

Кожен вечір намагався зв’язатися з сестрою, чи розмовляти з Іо, щоб не втрачати зв’язок з реальністю. Ліліт ні на що на жалілася, як і не розповіла чогось нового. Єдине, що їй не сподобалось якісь рухи навколо «Атлантиди» в міжнародній спільноті. А на фоні того, що я проходив експериментальну програму, про яку нічого і нікому не було відомо, таке лякало її.

- Слухай уважно, - Ліліт напрочуд була серйозна. - Не думаю, що це заборонено казати, але по тому що я бачу, ця віртуальна гра просто нереальна. Деталізація, поведінка персонажів, твоє тіло з неймовірними здібностями…

- Це ж добре, - обережно сказав я, коли виникла пауза.

- Так, але ні. Розумієш, людство не може зробити миттєвий прорив до якоїсь технології. Особливо там, де ми працюємо. Я позбирала інформацію про подібні дослідження віртуальних світів і навіть «Атлантида», як провідна компанія не дійшла до цього.

Нічого я не розумів, що вона мала на увазі. Проте, довіряв її думці повністю. Через декілька днів, вона натякнула мені, що якщо зв’язок з нею пропаде, то це не її рук діло. Тут я вже запереймався зв’язавшись з Іо, спитавши, чи все добре в зовнішньому світі.

- Все добре, не переймайся, - відповів на диво Даниїл Майклович. - Проте зосередься на твоїх результатах. Це зараз важливіше.

Так як нічого зробити не міг звідси, поступив так, як сказали. Найчастіше я бродив поодинці, виконуючи нескладні завдання, вбиваючи монстрів, слугуючи посильним або збираючи необхідні інгредієнти. Кілька разів об'єднався із загонами, щоб зачистити лігва чудовиськ. А розмаїття монстрів вистачало: від ненависних жуків до рослин вбивць і стихійних істот. Я взагалі, дивувався, як цей світ хоче тебе сжерти, проте люди пристосувалися і давали відсіч всьому, що створювало загрозу.

Оскільки я найманець початкового рангу, на складні завдання не брали, даючи побільше часу набратися досвіду. І знайомлячи з людьми. Не скажу, що намійці супер-люди або виродки якісь, як і скрізь - люди різні. Хто грубий, хто сміливий та відважний, хто боягузливий, зустрічалися і відморозки з психами. Мені як допомагали, навчаючи чогось, так і просто ненавиділи, тому що я був карашцем. Проте рідко хто намагався прикінчити мене на місці: все-таки моє вбивство ще потрібно було виправдати.

Також зустрічав представників інших рас, але великої різниці з людьми я не бачив. Додані вуха, хвіст або частини тіл інших рас, немов метиси. Може, від того, що спочатку всі були людьми? Адже за історією цього світу Імперія спеціально модифікувала окремі роди або конкретних представників людства під потреби держави. Або ж, як нагороду за вислуги.

Була ще одна причина ходити одному. Моя магія. Темрява була однією з найбільш нестабільних стихій цього світу, роблячи таким самим свого власника. Ну, це за повір'ями цього світу. Багато хто її боявся, хоча зазвичай це були прості громадяни, які нічого не розуміли. Найманцям часто було начхати, чим ти володієш, головне залишатися хорошою людиною. Та не всі найманці однакові. Деякі загони просто відмовлялися зі мною співпрацювати, коли дізнавалися стихію. Тож через деякий час я взагалі перестав говорити, що володію маною. Однак від загонів із магами чи чародіями не міг цього приховати.

Особливі проблеми були з жрецями світлих богів, ті одразу відчували темряву в середині мене. Декілька разів доходило навіть до конфлікту, проте я стримувався і далі слів це не заходило.

І тренування, тренування і ще раз тренування. Я прагнув стати сильнішим, як фізично, так і магічно. Усі погані думки відміталися фізичними навантаженнями. Навіть вивчив медитацію для швидкого відновлення магії поза боєм та щоб очищати свій розум. А це було необхідно. Все частіше, став помічати, що мене дратували люди. Як ті, що покинули мене в минулому, так і ті, що зверхньо, чи принизливо дивились на мене зараз.

Магію ж просто практикою розвинути було важко. Щастило, якщо натрапляв на мага, готового щось розповісти про закляття. Хоча частіше, до всього доходив сам, наче відчуваючи куди рухатись

Із заклинань до моєї скарбнички додався щит темряви, він блокував фізичну і магічну шкоду, але разово. За споживанням мани був схожий зі стрілою. І все. У плані магії я вперся в стіну, не розвиваючись у цьому напрямку.

Зате помітив, що потроху, зовсім на непомітно, проте ставав сильнішим. І це було не через тренування, а саме через вбивства всяких тварюк. Один із магів-філософів розповідав мені, що так передається частка сил, та працює це тільки з магічно обдарованими та магічними звірами. І можливо жерці, але там все складно. Ніхто не чув, щоб проста людина змогла хоч якось розвинутися. Це й підтверджувала система в моїх характеристиках, ставлячи стрілочки вгору поруч із показниками. Однак, усе, як і казав Данило: жодних надокучливих повідомлень про рівень та інше. Хах, хто ж знав, що я буду радий навіть такій інформації, щоб розуміти що я розвиваюсь.

Завдяки найманському життю я став більшим. Зникла підліткова статура, мабуть, так ігрова система компенсувала моє прокачування. Проте зріст зупинився десь на ста сімдесяти сантиметрах. Ось тільки більшість зустрінутих мною воїнів були вищими за мене на голову точно, що трохи дратувало.