Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Розділ 6. Пригоди!

Варто мені було з'явитися під світло Аркхи, почув здивований вигук:

- Ох ти ж, блін, хлопче, ти що на виводок натрапив? - я кинув лише злий погляд на стражника. - Колодязь там, піди, вмийся.

Від мене несло жучинними нутрощами. І не дивно: я був весь у них, як і все моє спорядження. Шерсть злипалася через слиз і виділення. Мені терміново потрібна вода і чим більше, тим краще. Тому, не зволікаючи, попрямував до колодязя.

Шахтарі, що трапилися на шляху, відсахнулися, як від прокаженого. На подив, жодних підколок і смішків не чув, мужики мовчки пропустили до колодязя, навіть допомогли набрати кілька відер.

- Сильний, - хмикнув найбільший із них, коли я вилив на себе друге відро крижаної води.

- Гарний молодняк прийшов, - підключився стражник, який прийшов за мною. Чимось вони схожі з шахтарем, який заговорив. - Знімай броньку, чистити будемо. Герод, візьми мужиків, перевірте шахту.

Шахтарі схвально загуділи і на чолі зі своїм старшим пішли дивитися на мою працю. Я був злегка збентежений їх реакцією, не очікував, що до мене так поставляться. І тут явно справа не в тому, що я новачок. Хоча я очікував більш… грубих людей.

- Протри цим м'ятний розчином, - тим часом стражник навчав мене своїх премудростей. - Прибере запах. Потім візьми шершавик...

- Що? Шершавик?

- Так, місцева рослина, відмінно полірує метал, - мужик показав листочок, ніби вкритий хутром і постукав по своїй блискучій кірасі. -  Тобі воно сильно не треба, сталь не суцільна, зате окремі частини матимуть чудовий вигляд.

- Слухай... - я зрозумів, що так і не дізнався імені стражника. Затримку він мою зрозумів.

- Дерод, - мужик простягнув руку для рукостискання. - Будемо знайомі, Лазарю. Дивуєшся, як до тебе поставилися тут?

На це я тільки кивнув, продовжуючи протирати кольчугу.

- Все просто. Це завдання хоч і просте, але багатьом не подобається. І останнім часом часто не чистили шахту до кінця. А коли мій брат, - Дерод подивився в бік здорованя-шахтаря, що пішов. - Спускався туди для видобутку, на них нападали жуки, буваючи, навіть убиваючи когось із людей.

Тепер усе стало на свої місця. Все-таки, коли я вийшов із шахти весь вимазаний - не дочистити було неможливо.

- А що за виводок? - чисту кольчугу вбік, наступні чоботи та штани. На вулиці було тепло, тож встигну обсохнути.

- Раз на кілька місяців жуки перестають жерти один одного і виходять на поверхню. В адміністрації говорили щось про єдиний розум, та як на мене байки це все.

- Чому не можна їх просто потруїти або спалити?

- Ти що? - Дерод округлив очі й постукав себе кулаком по лобі. - Там же газ, рвоне все! А ось труїти... уже дотравилися, що бігти стрімголов довелося.

Бачачи, як я зупинився від полірування, з цікавістю дивлячись на нього, стражник тихо поділився.

- Це... того, не розповідається, але тобі можна. Кілька років тому в сусідню шахту набігли магіки, напустили вітру з отрутою. І здавалося, що все, заходь і копай. Проте не все так просто. Ті тварюки, що вижили, стали сильнішими і як його ева... ево... евулаціоніровали, ось!

- Еволюціонували, - на це мужик лише відмахнувся.

- Не важливо. Важливо те, що вони розплодилися і вже не бралися простою зброєю, тільки магією. Довелося всю шахту підривати, щоб напевно.

- Мда...

Поки розмовляли, встиг почистити весь одяг. Шкода, тільки гребінця не було, вся шерсть скуйовджена, добре хоч відмилася. Коли я накинув вологу куртку, з'явився Герод. І судячи з широкої посмішки, з хорошими новинами.

- Ні однієї погані, молодець хлопець!

Попрощавшись із шахтарями, попрямували назад. У дорозі розговорився зі стражником і той розповів про своє просте життя. Через те, що він молодший у сім'ї, пішов служити в Ламар, а старший прийняв батьківське ремесло. Так уже в них було заведено. Ось і жили вони, не особливо бажаючи щось змінювати.

Коли дісталися міста, Дерод запропонував пропустити по пивку. Я тільки за, заодно й віддячу йому за допомогу. Думаю, якби не його м'ятний розчин, смерділо б від мене на кілька кілометрів. Тим паче, на свій подив почувався бадьоро, немов винищення комах оживило мене.

Зайшовши до шинку, пішов до вільного столика. Перший кухоль стражник випив швидко, тому довелося замовляти нову порцію. Я ж пам'ятаючи, як мене понесло востаннє, розтягував своє, як міг. Заодно й слухаючи місцеві байки, які із задоволенням переказував мужик.

- Слухай, Лазарю, - раптово посерйознівши і перервавши розповідь про якогось друга, Дерод нахилився до мене. - Дам тобі ще пораду: ніколи не йди проти старійшин та їхніх родичів.

- Чому? - я нагострив вуха, ця інформація мені стане в пригоді значно більше, ніж усе інше.

- Коли за тобою немає нікого, ніщо не завадить їм тебе позбутися, - мужик заговорив майже пошепки. - Були вже випадки...

- Гей, шинкар! Неси ще!

Раптовий зойк із сусіднього столика змусив здригнутися. Т-а-а-ак, вміє ж Дерод настращати, та й я щось вразився. Допивши пиво, я попрощався зі своїм провідником, пославшись, що хочу сьогодні здати місію. Стражник не образився, потиснув мені руку і, побажавши удачі, пересів до знайомих за іншим столиком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍