Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

І тут понеслося. Розпитування про минуле та про старий медальйон. Я вирішив приховувати, що прибув з іншого світу, зупинившись на тому, що допомагав дідові на цвинтарі, він і видав мені його, відправивши сюди. А вся інформація до цього - мого розуму справи. Я ж не на сповіді. Навіть цікаво, у місцевій релігії є щось подібне, треба буде потім дізнатися.

Загалом, проблем через відповідь не виникло. Минуле найманців - табу. Не дарма сюди приходять, щоб змінити своє життя. А ось наявність старого медальйона, не могла не роздратувати цікавість Кайла, адже такі випускалися років тридцять тому. І якщо раніше це був просто символ, то зараз він мав деякі корисні функції. На кшталт: подати сигнал лиха і служити розпізнавальною міткою для члена гільдії. Як я зрозумів, немов ідентифікаційний чип у моєму світі.

Видавши новий медальйон, Кайл попросив розписатися на папері й капнути краплею крові на кам'яну сферу. Її він дістав із численних коробок. У такий спосіб перевіриться, чи не служу я демонам і заодно прив'яжу до себе амулет. Побоювання у мене були, все-таки моє тіло було більше штучним, в теорії могло статися що завгодно. Але нічого не відбулося, коли крапля крові впала на сферу. Кайл лише приклав медальйон до пристрою і простягнув його мені.

- Вітаю з першим рангом, Лазарю. Сподіваюся, ти не осоромиш честь Гільдії найманців Намії!

Після урочистого привітання, мені розповіли, як йдуть справи. Гільдія служить посередником між замовником і виконавцем, будучи гарантом того, що обидві сторони виконають свої обов'язки. Усе просто. А також Гільдія є державним органом, хоча маючи дещо автономний статус.

Найманець зобов'язаний виконувати одне доручення на місяць, щоб підтримати свій статус, не рахуючи довгих, затяжних завдань, та таке буває рідко. Поступово, з підвищенням репутації та виконаних завдань зростав і ранг. Кожен ранг мав свої обов'язки, але й оплату відповідну. Рядовий (завдання виконуй раз на місяць), сержант (загін до п'яти істот на самозабезпеченні), лейтенант (від десяти істот, забезпечення коштами загону), капітан (загін від п'ятдесяти, забезпечення, як і лейтенант). Далі йшли бургомістри, старійшини і родоначальники, проте це зовсім інша категорія.

- Може чув про загони: Град, Химера чи Гончаки? – я помотав головою, на що Кайл важко зітхнув. – Є ще окремі люди, які ведуть за собою невелику групу бійців, зазвичай їх кличуть по імені лідера. Загін вони не реєструють, щоб було простіше розпоряджатися фінансами.

- А одинаки?

- Були, авжеж, випадки коли людина мала виняткові здібності та могла замінити весь загін, але… - хлопець задумливо потер підборіддя і відповів. – Я такого не пам’ятаю.

Оскільки я не мав загону і тільки-тільки починав свій шлях у Намії, гільдієць запропонував почати з простих одиночних місій. Порившись у витягнутій папці, Кайл вивчив, що там написано і, піднявши погляд на мене, запитав:

- Ти жуків боїшся?

Перше завдання було легким і... противним. Не треба було різати жодних щурів, кроликів чи слимаків, а всього лише зменшити популяцію жуків у шахті. Невеликі комахи під дією магічної енергії та інших чинників виросли до розміру кішки. Це була б глобальна проблема, якби тварюки не жерли самі себе. Багатоніжки, павуки та інші змінені жуки, яких я ніколи не бачив. Та що казати, в реальному світі цих комах майже не залишилося, лише в окремо виділених зонах існувала їхня популяція.

Отримавши від Кайла пляшечку з протиотрутою для завдання і папір із печаткою, вирушив у дорогу. Пішов зі мною один із стражників. Але в його обов'язки входив тільки супровід новачка. Тож щойно ми дійшли до шахти, служивий дістав із сумки покривало, постелив на траву і влаштував невеличкий пікнік. Судячи з його обличчя і раз у раз кинутого співчутливого погляду, на мене чекає щось неприємне.

Через годину я все зрозумів.

- Хрясь!

Щось хруснуло під ногами. Це дрібні родичі мого замовлення. Усі чоботи вже забарвилися в жовтувато-коричневий колір. І не тільки чоботи... ненавиджу!

- Хшшшшш!

Звук шипіння пролунав зі стелі й на мене стрибнув великий жук. Нанизав його на меч, а наступну комаху, що атакувала, відкинув кулаком. Далі пішла нудна робота клинком. Жуки лізли на забій, ось тільки великі особини могли прокусити шкіряну броню. Хоча деякі намагалися хапнути за хвіст, та кінцівка, ніби відчуваючи небезпеку, йшла вбік. Так що через деякий час, перестав турбуватися за хвіст. І ще спочатку я побоювався отруйних тварюк, але потім заспокоївся: гіркувата протиотрута діяла відмінно - жодних слідів нездужання.

Шкода тільки магія тут себе не проявила. Стріла темряви хороша проти одиночної цілі, а хмара занадто слабка для такої кількості. Та й мани в мене мало, не хотілося б звалитися від виснаження.

- Та коли ж ви всі здохнете! - гарчання вирвалося, коли хлинула нова партія комах, цього разу павуків.

Місія вважається виконаною, якщо протягом півгодини на тебе ніхто не нападає. Тому через нескінченність для мене і дві години для решти світу, я вийшов із шахти...