Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

Сонце сідало за гараж. Він підніс знімок до обличчя, щоб чітко його розгледіти.

- О, ні! - вигукнув він. – Не може бути!

Двадцять четверта глава

- Це неможливо! - Грег голосно вигукнув, роззявивши рота на знімок у тремтячій руці.

«Як Шері потрапила на фото?»

Фотка була зроблена кількома хвилинами раніше, перед трибунами на спортивному майданчику.

Але там була Шері, яка стояла поруч із Грегом. Його рука тремтіла, рот висів відкритим від невіри, Грег витріщився на фотографію.

Фотка була дуже чіткою. Вони були на дитячому майданчику. Він міг бачити бейсбольне поле на задньому плані.

І там були вони. Грег і Шері.

Шері стояла так чітко, так ясно - прямо біля нього.

І вони обидва дивилися прямо перед собою, з широко розплющеними очима, з відкритими ротами, їхні вирази застигли в жаху, а якась велика тінь накрила їх обох.

- Шері? – Грег майже заплакав, опустивши камеру і кинувши погляд на переднє подвір'я. - Ти тут? Ти мене чуєш?

Він прислухався.

Тиша. Він спробував ще раз.

- Шері? Ти тут?

- Грег! - покликав голос.

Видавши переляканий крик, Грег обернувся.

- Гаа?

- Грег! - повторив голос. Він не одразу зрозумів, що це була його мати, яка кликала його від вхідних дверей.

- О, привіт, мамо, - відчуваючи себе ошелешеним, він сховав знімок назад у кишеню джинсів.

- Де ти був? - запитала його мати, коли він підійшов до дверей.  - Я чула про Шері. Я страшенно переживала. Я не знала, де ти був.

- Вибач, мамо, - сказав Грег, поцілувавши її в щоку. - Я повинен був залишити записку.

Він увійшов до будинку, відчуваючи себе дивно і не у своїй тарілці. Сумний, розгублений і наляканий водночас.

*****

Через два дні, в день високих сірих хмар, повітря було гарячим і задимленим, Грег походжав туди-сюди по своїй кімнаті після школи. Будинок був порожній. Не було нікого окрім нього. Террі пішов за кілька годин до того на свою післяшкільну роботу в "Дайрі Фріз". Місіс Бенкс поїхала до лікарні, щоб забрати батька Грега, який нарешті повертався додому.

Грег знав, що має радіти поверненню батька. Але було ще надто багато речей які турбували його, не давали спокою. Лякали його.

По-перше, Шарі досі не знайшли.

Поліція була повністю спантеличена. Їхньою новою теорією було те, що її викрали.

Її несамовиті, скорботні батьки постійно чекали вдома біля телефону. Але викрадачі не дзвонили, щоб вимагати викуп. Не було жодних зачіпок. Нічого не залишалося, окрім як чекати. І сподіватися.

З плином часу Грег відчував себе все більш і більш винним. Він був упевнений, що Шері не викрали. Він знав, що якимось чином камера змусила її зникнути. Але він не міг нікому розповісти про те, у що він вірить. Ніхто б йому не повірив. Будь-хто, кому він намагався розповісти цю історію, вважав би його божевільним.

Зрештою, камери не можуть бути лихими.

Камери не можуть змусити людей впасти зі сходів. Або розбити машину. Або зникнути з лиця землі.

Камери можуть лише записувати те, що вони бачать.

Грег втупився у вікно, притиснувшись лобом до скла, дивлячись на задній двір Шері.

- Шері, де ти? - запитав він уголос, дивлячись на дерево, на якому вона позувала.

Камера все ще була захована в потаємному відділенні в узголів'ї ліжка. Ні Пташка, ні Майкл не погодилися допомогти Грегу повернути її до будинку Коффманів.

Крім того, Грег вирішив притримати її ще деякий час, на випадок, якщо вона знадобиться йому як доказ.

На випадок, якщо він вирішить комусь розповісти про свої страхи з цього приводу.

На випадок...

Іншим його страхом було те, що Спайді повернеться до кімнати Грега, за камерою.

Було чого боятися.

Він відштовхнувся від вікна. Останніми днями він провів так багато часу, дивлячись на порожнє подвір'я Шері.

Думаючи. Розмірковуючи.

Зітхнувши, він потягнувся до узголів'я ліжка і витягнув два знімки, які він сховав там разом з камерою.

Ці два знімки були зроблені минулої