Джулія Ромуш - Обіцяна дону мафії, Джулія Ромуш

Я знову продовжувала літати у своїх мріях.

 

Коли я вже практично дійшла до сходів, то почула гучні кроки.  Опустивши погляд вниз, я побачила, як Марко нерівним кроком прямував до сходів на першому поверсі, і я вирішила, що потрібно сховатися, щоб він мене не побачив.Судячи з усього, Марко тільки повернувся і був далеко не в кращій формі, так що мені не варто було потрапляти йому на очі.

 

Швидко пробігши в сторону і сховавшись за рогом, я одним оком спостерігала за тим, як Марко підіймався по сходах, тримаючись за поручні, щоб не впасти.  Він виглядав пом'ятим і злим.  Судячи з усього, вночі йому було дуже весело.  Або, навпаки, не дуже.

 

Не знаю звідки всередині мене піднялася хвиля злості й ненависті до нього за це.  Але я навіть не стала обмірковувати свої дурні емоції й думки на цей рахунок. Дурість!  Тут навіть не було про що думати.  Побачивши, як хлопець пройшов повз свою кімнату, я дуже сильно здивувалася. Куди це він прямував?

 

Марко підійшов до моєї кімнати й, швидко схопившись пальцями за ручку дверей, застиг на місці.  Серце пропустило удар.  В голові відразу з'явилися тисячі питань. Чому він пішов до моєї кімнати?  Для чого хотів в неї зайти? Явно не для того, щоб привітати мене з днем народження.  Але і стаканчика з черговою гидотою в його руках теж не було.

 

Посміхнувшись власним думкам, я заперечливо похитала головою.  Марко міг говорити й робити тільки гидоти.  І, заставши мене в моїй кімнаті, він знову зміг би загнати мене в кут. Залякати до чортиків, а потім насолоджуватися виробленим ефектом.А чому б і ні?  Це ж було його улюбленим заняттям. Хтось колекціонував машини, хтось коней, а ось Марко Генуальдо любив доводити людей до шокового стану і колекціонувати негативні емоції.  Вселяти в інших жах і страх.

 

Зрадівши тому, що я так вдало встигла вислизнути з кімнати, я стояла і спостерігала за тим, як Марко не міг зважитися в ту саму кімнату зайти.Хлопець начебто не міг визначитися чого хотів.  Переминався з ноги на ногу, а через пару хвилин він, голосно вилаявшись, вдарив в мої двері зі всієї сили.  Так, що ті почала ходити ходуном, а я, підстрибнувши на місці, перестала посміхатися. Щось сталося, якщо він був в такому поганому настрої.  Значить відбулося щось серйозне.Після цього Марко, зірвавшись з місця, понісся до своєї кімнати й грюкнув дверима так, що можна було залишитися заїкою до кінця життя.  Ось же чорт! Та що у нього там відбулося?Невже Маттео не дотримав свого слова?                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно