Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Весна так стрімко в літо перейшла, Хоч травень не добіг ще й середини. Але вже стільки сонця і тепла, Як літньої, червневої вже, днини. Акація он скоро зацвіте, І липа цвіт готова викидати. Нехай вже буде літо, та, проте, Весні наш вік не варто підганяти. «Сегодня желтая луна…»
Сегодня желтая луна Едва видна за облаками. То спрячется, то вновь она Плывет, как челн, между волнами. Но тучи вовсе нипочем Луне, красавице беспечной. Она плывет своим путем С загадочным названьем вечность… Дорогой жизни бесконечной… «Чарівним акацій ароматом…»
Чарівним акацій ароматом Оповите місто, мов серпанком. Зацвіли вони щось ранувато: Не у червні, а травневим ранком. Змінюється дивно так природа. Чи не те щось коїться зі світом? Нині весняна іще погода, А квітує все, неначе літом. Останній дзвоник
Здається, що дзвенить весь світ Шкільним останнім дзвоником. І сонце скаче по траві Веселим жовтим коником. В сльозах батьки і вчителі, А діти посміхаються, Бо не батьки, а ці «малі» Зі школою прощаються. Мабуть, пробігти має час Вже непомітним коником, Щоб діти з сумом ще не раз Згадали день цей з дзвоником. «Тьохнув, немов сердечко, ранок нового дня…»