Олександр Мімрук - Цукровик

шкода що я не в небі втома металу дарує тривожні стани спілкується зі мною загадковими вібраціями конструкцій незліченні об'єми штучної тверді завмирають в напруженні як тотожність страху о незбагненне загадкове нічого розкажи мені що чекає на нас завтра Німе кіно
«жінка...» 
жінка стоїть на березі річки назва цієї річки походить від назви кольору небесної глибини чи кольору глибини морської чи може кольору синіх коралів і деяких типів очей що їх носять деякі люди не всі підряд [інтертитри] ТУТ БУДЕ МІСТО! промовляє жінка промовляє настільки впевнено наскільки взагалі можливо переконує річку переконує степ і будинки починають виринати із землі ростуть догори цегляними строкатими квітами така незвична геометрія для цих місцин тутешня трава ніколи не бачила тіні охоплена жахом вона розступається перед цехами стелиться перед бараками розтікається між корпусів наче живі перелякані черви