Олександр Мімрук - Цукровик

«Цукровик» — це книжка про ландшафти та пам'ять, а також про відмирання пам'яті разом з ландшафтами. Про фантомне переживання травм набутих минулими поколіннями, які так чи інакше передаються поколінням наступним. Відчайдушна спроба затримати в тексті переживання, які супроводжують безперервний процес розкладу світоглядів, країн, тіл і навіть недовговічних елементів інфраструктури. Якщо буття і має якусь кінцеву мету, то назва їй — ентропія.

Олександр Мимрук
Цукровик 
Двори винограду
«— все що вони залишили нам...»
— все що вони залишили нам це семантика незрозумілі комбінації знаків що потопають між рекламних слоганів ховаються між виборчими агітками та магазинними вивісками часом я плутаюся у їхніх кислотних кольорах плутаюся між причинами та наслідками забуваю імена але кров не обдуриш вона завжди нагадає про забуте винесе на поверхню річища важкий щебінь обов'язку вказавши на потрібний орієнтир наприклад культ космосу навіщо нам весь цей культ космосу? які функції він виконує нав'язуючи нам свої символи? всі ці космонавти на стінах бібліотек і аграрних інститутів всі ці ракети на пісках дитячих майданчиків на мозаїках шкіл і санаторіїв кожен перший назве ім'я першої людини і це буде не адам кожен другий намалює крейдою залізний супутник і це буде зовсім не місяць спочатку тебе віддають на гурток ракетного моделювання а вже потім до дитячого садка і на фасаді його зображена гостропромениста гаряча зірка — найближча зірка у цьому темному наднебессі мені здається нас до чогось готували до чогось великого та героїчного зарубки на спіралях змученої днк ниють наче травмовані кістки