Олександр Мімрук - Цукровик

зливалася зі стіною очі були пустими а одяг кованим чавуном сплавом заліза нещадного вуглецю та я вільний і свобода моя блукає провулками лабіринтами між темних кубів «зимові люди...»
зимові люди висипаються сіллю на лід для моєї ж безпеки як кислота знищують п'яну воду оголюючи сутність міста сірість маскується під бліде завмирає в засідці готова до нападу та я не готовий я як і тисячі інших здивуюся приходу весни вона освітить моє життя окличним цвітінням закарбованим в кашель «звуки черепів...»
звуки черепів червоних та чорних троянд пронизують наче кулі наскрізь всю товщу дня весь холод ранньої відлиги і я втікаю за ними кудись далеко на самий початок «дуже просто...»
дуже просто пролітати над всіма бути вільним від м'яса спостерігаючи метушливу тканину арматури