Лада Короп - Квіти для Люсі , Лада Короп

— Чому б і ні? — говорить вона, і в її голосі з’являється нотка зацікавленості. Ми виходимо з кінотеатру, і я відчуваю, як легка прохолода вечора обіймає нас. Намагаюся знайти теми для розмови, але поки що все ще боюся, що можу зіпсувати цю мить. 

— Які у тебе плани на літо? — запитую, сподіваючись, що це допоможе розговорити її. 

— Хочу подорожувати, побачити нові місця, — вона зітхає. — Але поки не знаю, як це вдасться. 

— Це звучить цікаво! Я б теж хотів поїхати кудись. Можливо, ми могли б поїхати разом, — кажу, намагаючись  побачити її реакцію. 

Люся зупиняється і дивиться на мене, її очі стають серйозними. 

— Тарасе, це… це звучить чудово, але… — вона знову зітхає. — Я не впевнена, чи це найкраща ідея. 

Так я споров дурню. Ми ж чужі люди. Але якби в мене була можливість, то я б забрав Люсю звідси й повіз на край світу. 

— Я не хотів бентежити тебе, — кажу, намагаючись звучати спокійно. 

— Просто думав, що це може бути цікаво. 

— Я знаю, — відповідає вона тихо. Ми продовжуємо йти, і я бачу, як вона знову заглиблюється у свої думки. Хочу підбадьорити її, але не знаю, як. 

— Люся, — кажу, зупиняючись і дивлячись їй в очі, — Я тут, щоб підтримати тебе. Я не хочу, щоб ти почувалася незручно. Вона дивиться на мене, і я бачу, як її погляд м'якшає. 

— Дякую, Тарасе. Це важливо для мене, — в її голосі з’являються нотки тепла. 

Ми продовжуємо йти, і я відчуваю, як повітря навколо нас не є таким напруженим. Намагаюся розповісти їй про свої захоплення, про те, що мене надихає, і помічаю, як вона починає реагувати на мої слова. 

— Я завжди мріяла про те, щоб навчитися малювати, — зізнається вона раптово. — Але ніколи не знаходила на це часу. 

— Чому б не спробувати? — запитую. — Можливо, варто записатися на курси? Люся усміхається, і я бачу, як іскра знову з’являється в її очах. 

— Це звучить цікаво. Можливо, я справді спробую. Ми приходимо до невеликого парку, де вечірнє світло м’яко освітлює дерева. Я раптом зупиняюся і запитую: 

— Хочеш малювати щось разом зі мною. Запишемося на курси? 

Люся сміється, і я відчуваю, як усі мої страхи починають відступати. Їй дуже личить посмішка. Декілька секунд зачаровано дивлюся на неї. Чому я не зустрів її раніше? Тоді було б все набагато простіше. 

— Це звучить як новий виклик, — каже вона, і я відчуваю, що, можливо, ми на правильному шляху. 

Ми продовжуємо спілкуватися, і я відчуваю, як стіни між нами поступово руйнуються. Цей вечір став для нас чимось більшим, ніж просто зустріч — це був початок нової глави, де ми вже не тільки знайомі, а й друзі, які готові ділитися своїми мріями та переживаннями. І, можливо, в майбутньому у нас буде більше спільних моментів, які допоможуть нам зрозуміти один одного ще краще.