Лаванда Різ - За мить до кохання, Лаванда Різ

Глава 12

Тіна

— Значить, тобі сподобалося, злючко? — Ева з хитрим виглядом розтяглася на моєму ліжку, чекаючи від мене подробиць.

— Трістан був дуже ніжним, — усміхаюся у відповідь, складаючи на полицю випрані рушники.

— Ти, як завжди, багатослівна і красномовна, — розчаровано скривилася вона. — Починаю підозрювати, що є якесь «але». У тебе не дуже радісний вигляд. Де палаючи очі, рум'янець і захоплене хвилювання? Або, навпаки, критика. У нього маленький чи великий?

— От ти дуринда. Мені нема із чим порівнювати, та це й не важливо.

— О, повір мені, різниця у розмірі дуже важлива. Пам'ятаєш Ніка, він торік працював рятувальником на пляжі? Симпатичний хлопець, такі гарні сірі очі, а там... бадьорий мізинчик. Як не намагайся — необхідного ефекту не досягти, щоб відлетіти за хмари і мріяти про наступну зустріч. Ось у Ріка…

— Не хочу знати! — не бажаючи слухати такі подробиці, трясу головою, зиркнувши на подругу. — Думаю, для першого разу все пройшло ідеально, мені було добре із ним. Я сама обрала Тріса, щоб він став тим першим і незабутнім.

— Блін, у тебе на лобі написано «але»! Великими літерами, Тіно!

— Справа не в сексі, Ево, а в тому, що він мені запропонував. Мені здається, Тріс несерйозно ставиться до життя. Може, йому дуже легко все давалося, тому він такий. Він хоче, щоб я подала заявку на грант і поїхала з ним до Штатів, — зітхаю, приготувавшись до її бурхливої ​​реакції, тому що знаю, Ева сприйме цю пропозицію на ура, як круту можливість влаштувати своє життя.

— Так це ж суперновина! Потрібно було саме з цього й розпочати! — Схопилася вона з ліжка. — О-о-о, подруго, схоже, що з цієї трясовини ти потрапиш одразу в шоколад! Адже він не бідний хлопець, як я зрозуміла. Якщо з Трісом не вийде, ти все одно зможеш там прилаштуватись, бо ти у нас розумниця і красуня! Погоджуйся, не роздумуючи! …Тільки не кажи мені, що ти сказала йому «ні». Такого шансу може більше не підвернутися. От би мені хтось запропонував!

— Ти не розумієш, Ево. Тріс хоче зробити так, як буде зручно тільки йому. Повернутись додому з подружкою, в яку, як йому здається, він закоханий. Хоче привести мене до себе додому, балувати, витрачаючи на мене гроші своїх батьків, продовжуючи красуватися і вправлятися в іронії зі своїми друзями.

— Я дійсно не розумію, що у цьому поганого? Ти мене реально лякаєш! — Ева хмуриться, збираючись боротися зі мною у спекотних суперечках.

— Тріс не думає, чи буде це зручно для мене. Ось у чому проблема. Він мене погано знає. Йому сподобалося і він хоче, щоб це «добре» повторювалося на його умовах. А я не зможу сидіти у хлопця на шиї, хоч би як він мені подобався, я не лялька, яку треба утримувати. І це не гордість злиднів, це самоповага. До того ж, як я залишу тата? Якщо Тріс так закоханий у мене, чому б йому не залишитися тут, зі мною?

— Пф, ну ти порівняла нашу діру та Лос-Анжелес, він що дурень?! Він там живе, як у бога за пазухою, у нього там сім'я, наворочений фарш, останній курс універа.

— Ти не розумієш? У мене також сім'я, навчання, робота. Ось тільки моє життя не таке комфортне, як у нього. Так, він хоче як краще, але життя складніше, ніж здається, — у розпачі, жбурнувши порожній кошик для білизни, падаю на ліжко.

— Тоді я взагалі не врубаюся, чому ти з ним замутила? Заради гарних спогадів? Спланувала свій перший раз з ніжним красенем, щоб це не сталося на задньому сидінні машини, як це було в мене, чи в туалеті бару, як «пощастило» моїй сестрі? Я відмовляюся розуміти тебе, Тіно!

— Він мені справді подобається, Ево. Дуже подобається. Я хочу дати йому шанс проявити всі свої найкращі якості та вчинити правильно. Якби він спробував мене зрозуміти, якби він підібрав правильні слова і зробив те, чого я від нього чекаю, можливо, у нас би з ним все вийшло.

— Поки ти не навчишся дивитися на життя простіше, у тебе завжди будуть проблеми. Ти мене засмутила. Він до тебе сьогодні прийде?

— Так, ближче до вечора. А зараз мені треба готуватися до іспиту. Тож провалюй, триндичиха, — усміхаючись, кидаюся в неї м'якою іграшкою.

Мабуть, мене можна назвати цілеспрямованою та терплячою, навіть упертою. Я йтиму до своєї мети нехай повільно, зате вперто. І я не змінюю цілі залежно від настрою. Ніколи не було такого, щоб учора мені хотілося стати офігенним кондитером, створюючи торти-шедеври, сьогодні я хочу стати ландшафтним дизайнером, а завтра собачим перукарем. Ще до хвороби тата, у старшій школі, я вирішила стати масажистом-реабілітологом, щоб піднімати людей на ноги, допомагати повернути можливість рухатися, щоб бачити в очах людей бажання жити далі. Не знаю, чому це для мене так важливо. Моєму татові вже не допоможе ніякий масаж, його проблема в іншому. Може, мені хочеться когось рятувати через нашу розбиту сім'ю? Поки що я пишаюся своєю самодисципліною, бо якщо я сідаю займатися — мене навіть думки про мигдальне морозиво в холодильнику та солодкі булочки на кухні не зможуть відволікти.

Тріс зателефонував рівно о шостій, як і домовлялися. Мені подобається, що він витримав півдня, не відволікаючи мене якоюсь дурнею, повідомленнями чи дзвінками.

— Привіт, я якраз закінчила, — міцніше притискаю телефон до вуха, щоб почути його посмішку.

— Супер! А я вже прийшов, стою під будинком на радість твоїй сусідці, яка розглядає мене у вікно, — весело кидає у відповідь.

— Тоді скоріше заходь, двері відчинені, — схоплююся і біжу його зустрічати, швидко кинувши на себе погляд у дзеркало. На мені короткий білий топ та домашні шорти. А ще я підняла волосся вгору, як йому подобається.

Він вже тупцює в коридорі, озираючись на всі боки.

— Проходь, не бійся, тата немає вдома, — розпливаюся в усмішці і за кілька секунд опиняюся в його обіймах, у владі його нетерплячих губ.

— Тіно, твої шия та плечі — справжній капкан і я потрапив у нього намертво, — шепоче, покриваючи поцілунками мою шию. — Ти хоч розумієш, яка ти гарна? Я скучив, весь зітлів за півдня. Тепер у цьому світі півдня тягнуться надто довго. Стривай, — злегка усуває мене від себе, дістаючи телефон. — У мене має бути це фото.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍