Rexana Keys - Заборонені почуття , Rexana Keys

Зранку, прокинувшись, я виявив, що в будинку зовсім порожньо. Тиша навколо була гнітючою. Я сидів на краю ліжка, намагаючись зосередитись на чомусь іншому, але думки про Ніку знову й знову поверталися. Я не міг позбутись спогадів про те, як ми сміялися разом в кафе, як ніяково дивились один на одного коли наші погляди зустрічалися.            

Ця тиша, ця самотність гнітила мене, і я відчував, як серце знову починає тиснути. Я знав, що це не просто звичайне бажання; це було щось більше. Я усвідомлював, що мені потрібно знайти спосіб поговорити з Нікою. Я не готовий відпустити її і це мене лякало.                                       

Я встиг подумати, що, можливо, ми зможемо знайти спільну мову, як тільки я висловлю свої почуття. Але чи зможу я ризикнути? Чи зможу я подолати цю межу, знаючи, що вона моя сестра, хоча і зведена? Я не знав відповіді, але відчував, що якщо не зроблю цього, не зможу жити далі.  Провівши цілий день за справами які назбиралися  я нарешті  спустився вниз. Вирішив піти поїсти і далі  братися до роботи. Увійшовши  до  кухні попросив  Сару приготувати мені тости і принести у вітальню .  Трохи  почекавши я взявся їсти. День на вулиці я почув голоси . Вони були дуже голосними але й водночас залучали радісно. Відчинивши двері першою входить Анна ,а за нею батько.                                                                                                      

-Ви такі веселі , щось сталося?                                     

-Так тут....,-тато відходить і я бачу  Ніку . Вона була геть мокрою,- як би це сказати....Попали під дощ,-вони почали сміятися ,а я не розумів який дощ на дворі сонце і спека градусів 40. Я запитально поглянув на них.                                                                 

- Ден не звертай увагу , твій тато жартує. Там кран пожежний зірвало і Ніка ....,-я почав сміятися , ще ніколи в житті мені не було так смішно.                     

-Ти... Ти з мене смієшся?- запитально вигнула брову і надула губи.                                                           

-Ем.. ні,-я зніяковіло поглянув на неї.                           

-Я піду переодягнуть.-кинувши на мене погляд попрямувала до себе.Я теж вирішив піти закінчити справи , бо в вечері на мене чекає вечірка за містом, тому було потрібно підготуватись.                                                                                                               

 Дякую всім читачам за те, що ви читаєте цю книгу! Ваша підтримка надзвичайно важлива для мене. Якщо вам сподобалася історія, будь ласка, ставте вподобайки та залишайте коментарі. Це допомагає мені розвиватися як автору та створювати ще більше цікавого контенту для вас. Щиро дякую!