Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

- Дзеркало як ваш мобільний телефон – засіб зв'язку у світах та в готелях. Є такі великі, а є кишенькові.

- І що всі дзеркала такі?

- Ні, не всі, авжеж. Є й звичайні. Їхня відмінність у тому, що на поверхню дзеркал зв'язку нанесені спеціальні руни та ще при їх виготовленні додають обов'язково чарівний порошок. Відрізнити їх майже неможливо, крім однієї деталі. Якщо підійти ближче до дзеркала, то можна побачити як його поверхня ніби покрита темним глянцем. Такі дзеркала призначені для зв'язку.

 Я підійшла до дзеркала і придивилась. Так, справді на його поверхні я побачила ніби темну блискучу плівку. Здалеку вона була непомітна.

- Угу, бачу.  – Пробурмотіла я. Як мені набридло виглядати тупою, тільки тому, що я нічого не знала зовсім недавно про все це.

- Як ти тут опинилась?  Захотілося їсти?  – Посміхнувся він. - Невже так зголодніла, що по нюху знайшла кухню?

- Не я, а він!  - Тут я згадала про ще одну персону, що знаходилась зараз на кухні й показала рукою на кажана, який все ще з незворушним виглядом поглинав фрукти.

Адріан насупився й обернувся.

- Хто, він?

Я розплющила рота й склала руки на грудях.

- Ну, кажан, сидить та їсть банан прямо на краю столу! Якщо хочеш мене зараз розіграти, то мені не смішно!  – Сердито додала я.

Він повернувся і серйозно глянув на мене.

- Лейя, на столі нікого нема!

- В сенсі?  Ти що приколюєшся? Ось же він!  - Я підійшла ближче і тицьнула на нього пальцем.

- Фі, як негарно тикати пальцями у живу істоту!  Зовсім вас етикету не вчать більше чи що? Теж мені берегиня! - Він доїв банан та обтер лапи об скатертину, яка лежала біля Адріана.

- Ось!  Тільки й повчає мене весь час! - Обурено вигукнула я

Він підняв брову.

- Повчає?  Чому?

Я вже пихкала як розлючений бик.

- Не бачить він мене берегиня, що ти не розумієш?  - Зітхнув кажан. - Мене може бачити тільки берегиня цього місця, а це ти!  - Він дуже смішно, ніби у мультфільмі, помахав крилом перед очима Адріана, а потім узагалі перелетів до нього на коліна і пострибав!Кажан, стрибав!

Адріан навіть не ворухнувся. Сидів й пропалював мене поглядом. Кажан перелетів на люстру.

- Що й потрібно було довести! Гаразд, поговоримо пізніше в іншій обстановці без третіх осіб!  - Він не прощаючись вилетів у відчинені двері.

Я відкривши рота спостерігала за всією цею виставою одного актора.

- Лейя, що за кажан? Ти можеш мені його описати?  - З хвилюванням у голосі запитав Адріан.

- Та звичайний, чорний кажан, може трохи завеликий з великими очима, і буркотливий як старий дід. - Розвела я руками.

Він почухав голову біля скроні.

- Дивно. Ну, раз тільки ти його бачиш і він тобі за цей час нічого не зробив, може це помічник. Я чув, що у деяких берегинь такі є.

- Помічник? Хіба що у поглинанні фруктів!

- Дивно, ніби фрукти в тому вигляді в якому я їз й залишав.

Вона глянула на фруктівницю. Справді, виглядало все недоторканим, навіть шкурки ніде не валялися.

- А, ну може він із тих, хто харчується енергетикою.

- Енергетикою?  – Здивовано перепитала я.

- Ну, у наших світах багато істот й всі харчуються по-різному. Є ті, хто харчується енергетикою. Знаєш що? Краще ці фрукти викинути! Якщо з’їсти фрукт, з якого висмоктана енергія, можна захворіти, а іноді і взагалі...

Він не договорив але я все зрозуміла й без цього.

- Як усе складно, капець! Як зрозуміти чи випили енергетику з продукту?

- Багато істот її просто відчувають своїм внутрішнім чуттям, а для інших, наприклад є каблучки, які світитися коли береш такий продукт до рук. Комусь зручніше наносити руну на своє тіло у вигляді тату, й тоді у них теж чуття на такі продукти з'являється.

- Ну, клас, тільки набити татуху мені ще не вистачало. Шрам у вигляді руни у мене вже є! – Я показала долоню!

- О! - Він підійшов й пальцями ніжно провів по краях шраму. Я думала, що цей дотик викличе у мене біль, але ні, гарячі пальці Адріана приємно ковзали по долоні. Я обсмикнула руку. Він відкашлявся й відійшов.

- Що ж, бачу ініціація таки пройшла вдало! Вітаю!

- Угу, дякую!  – Буркнула я, відчуваючи як моє обличчя заливається рум'янцем.

Пару секунд ми просто мовчали, потім прийшовши до тями я охнула і взялася руками за голову.

– Завтра прибуває принцеса! У нас взагалі є цей люкс? І де дворецький?

- Тіймор вихідними днями ходить до своєї родини, я його підміняю. Старий багато працює. Що до люксу ... - Він почухав підборіддя.  - Ні немає, але ми щось придумаємо!

Я хотіла було обуритися, але потім згадала, що це тепер мої обов'язки, а не його.

- Спасибі, за допомогу!  – Тихо сказала я.

- Ой, та ладно тобі!  – Сказав він відвівши очі і поправив у горла свою сорочку.

- Мало не забула, вона просила шампанське, вершки, полуницю та кров'янку.

Адріан завмер, а потім голосно розсміявся й настільки заразливий у нього був у цей момент сміх, що я не втрималася та розсміялася разом із ним.

- Все буде! Пішли в нас повно роботи! - Він узяв мене за руку й потяг до виходу. Я не стала виривати руку.

 Принаймні, я не одна й з чогось треба починати. Через те, що дворецького не буде ні сьогодні, ні завтра, то Адріан єдиний хто може мені допомогти. А ще цей дивний кажан. Потрібно буде з ним розібратися. Але часу до завтра справді залишалося дуже мало. Виходячи я глянула на холодильник й зрозуміла, що за сьогодні ще нічого не їла. Але залишатись та марнувати час на приготування їжі, тим паче тут в пилюці зовсім не хотілося. Тож, подумавши про доставку їжі, певно Адріан мав телефон, я вийшла з кухні та зачинила двері.