Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

Ми піднялися сходами на третій поверх. Адріан відчинив двері однієї з кімнат, намацав рукою вмикач й ввімкнув світло й жестом запросив мене увійти.

Пройшовши в середину я побачила кімнату оформлену в червоно-золоті кольори із великим вітражним напівкруглим вікном.

Адріан підійшов до меблів та почав стягувати з них білі покривала.

 Я побачила золотий маленький туалетний столик з великим дзеркалом і оббитим червоним оксамитом стільцем. Біля вікна стояв невеликий столовий стіл із червоного дерева, а до нього було присунуто декілька стільців. Штори біля вікна були теж з червоного оксамиту. Посередині кімнати розташовувалося величезне ліжко, тут можна було лежати вчотирьох і навіть не перетнутись під час сну. З обох боків від нього стояли дві тумби. На стінах кімнати висіли картини. Через пил було важко розглянути детальніше, що на них зображено. А збоку, біля великої шафи були ще одні двері, які вели швидше всього у ванну кімнату.

- Та-дам!  – Адріан розвів руками. - Як думаєш досить таки люксово?

- Ну, думаю так!  - Ствердно похитала я головою. Ось тільки... - Я обвела поглядом кімнату і скривилася від вигляду пилу та павутиння. - Ти впевнений, що ми все це вичистимо до завтра? Якщо звичайно тут немає якоїсь супер-пупер мітли та мочалки, які це зроблять за нас!

Адріан усміхнувся й награно вдав, що думає.

- Думаю що ні. Але ми можемо спробувати щось придумати! - Підморгнув він мені 

У цей момент мій живіт видав гуркітливий звук і я відчула як щоки заливаються рум'янцем.

– Оу! – Сказав Адріан й почухав потилицю рукою подивившись на мене. - Ти ж голодна! Зараз ми це виправимо!

Він дістав смартфон та набрав якийсь номер.

- Алло, Стеф? Як справи, люба? Та ти що, нічого собі! Молодець! Так, Стеф потрібно як завжди, тільки ще щось смачне додай на свій смак! Угу! Так давай! Так, я підійду за хвилин двадцять. - Він поклав слухавку й глянув на мене. - Незабаром все буде!

 Я стояла, дивилася на Адріана й відчувала суперечливі почуття. З однієї сторини він дуже непогано вписувався в наш світ, багато знав й мав уже тут свої зв'язки. З іншого боку, він все ж таки мешканець іншого світу. До речі, якого? І чи коректно запитати його про це? Може не зараз, а трохи згодом.

- Ти дзвонив Стефі з піцерії "Піфіо"?  - Задумливо запитала я.

- Так, там смачна піца і заклад знаходиться недалеко звідси. Зараз збігаю за нею. - Він пригладив рукою волосся, що стирчало на потилиці. - Нічого, що я не спитав тебе, що саме ти будеш? Там все смачне, чесно-чесно!

Я розсміялася, якось сказано це було мило по хлоп'ячому і всю напругу в тілі, яка з'явилася через мої думки як вітром здуло.

- Нічого! Я всеїдна! Ну, хіба що не люблю родзинки, завжди виколупую їх з випічки дідуся. Що насправді, йому дуже не подобається. Для нього готування – улюблена справа. А я порушую правила пристойності виколупуючи родзинки. Тим більше йому шкода їх. Тому, останніми роками він перестав їх класти в мою частину пирога. – Я розвела руками.

Тепер засміявся Адріан.

- У тебе чудовий дідусь! Потрібно з ним познайомитись ближче.

Я здригнулася, поки я не розібралася хто такий Адріан до дідуся я його навряд чи підпущу.

- Так, поки ти сходиш за їжею, я вже хотіла б почати наводити тут порядок. До речі, там ще потрібно купити те, що замовили на завтра. - Я вдарила себе по чолу рукою. Купити щось потрібно, а ось гроші де взяти? Невже треба віддавати з кишені гроші відкладені на телефон?

- Не турбуйся, я про це подбаю! Домовлюся в магазині про те, щоб усе що треба й у свіжому вигляді нам принесли сюди завтра вранці. І ще зайду до квіткової крамниці. Замовлю на ранок пару букетів.

- Букетів? - Здивовано підняла брову я.

- Так, поставити у вазу. Принцеса їх любить, а її чоловік так взагалі шаленіє від усякої зелені.

– Я округлила очі. Вампір, що любить рослини?  Дуже цікаво. - А потім подумала про те, що на це піде ще більше грошей і зітхнула.

Адріан побачивши як я зітхнула хмикнув.

  – Гроші не проблема, якщо ти думаєш про це. У готеля вони є. Іноді тут з'являються "туристи" й вони розплачуються за прохід грошима та не лише ними.

 Порившись у своїй пам'яті, я згадала, що щось подібне казав дідусь, а я й забула вже.

- Я покажу все тобі трохи згодом. Добре?

Я кивнула. Дійсно, адже я зовсім нічого не знаю про те, які порядки заведені в готелі.

- Так, - він обвів очима кімнату і пішов до дверей, які були збоку.

 Я пішла за Адріаном, а чоловік відчинив двері й зазирнув всередину.

- Не так усе й погано, як я гадав.

 Коли я підійшла він посунувся, щоб дати мені прохід. Зайшовши в кімнату я заклякла на місті. За дверима була невелика кімнатка з ванною золотого кольору, невеликим червоним унітазом і таким же червоним умивальником з дзеркалом у гарній дерев'яній рамі. Виглядало все разом справді "не так погано" крім кольору "вирви око". Але не це мене здивувало, а кажан!  Який сидів у ванній як людина! Розкинувши крила та опершись на спинку він дивився на мене.

- Кхм, мадмуазель, вас не вчили стукати перед входом, тим більше в таку інтимну кімнату?  - Саркастично прокряхтів кажан.

 Та він знущається! У мене від обурення навіть не знайшлося слів. Що взагалі відбувається? Що він тут робить?

– Ау! – Струснув мене Адріан за плечі. - Ти чого? Розумію, на людський смак тут трохи дивно. Але готель робився для того, щоб підходив різним кхм... Мандрівникам. Цей люкс саме для вампірів.

- Угу. - Кивнула я. - Тут це... Кажан сидить у ванній.

- Кажан?  - Адріан підняв брову й почав вдивлятися у ванну. - Той самий?

- Угу. - Ще раз тихо зітхнула я.

- Цікаво! – Хмикнув Адріан. - Я дуже хотів би це побачити. І що він робить?  Вода ж не увімкнена, тож навряд він миється. Чи я чогось не знаю про кажанів? - Він задумливо почухав підборіддя.

– Просто сидить. - Розвела я руками й склала їх на грудях свердлячи кажана поглядом.

– Що?  – Ображено заскрипів він. - Вже й усамітнитися не можна! Підвівся він на лапи й потягнувся. Це виглядало не страшно, а якось кумедно чи що. Просто дивовижно! Цікаво, що він тут робить? Оскільки він знає добре готель, можливо, він тут живе давно, просто не бачив його ніхто. А якщо він знав маму? Ця думка змусила мене відчути трепет у грудях. Може, він зможе мені щось про неї розповісти? Але, не зараз, не при Адріані.