Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 У холодильнику продуктів було не густо. Яйця та молоко, а в морозильній камері заморожені овочі й два згортки: в одному виявилось заморожене м'ясо, а в іншому щось схоже на рибу. Я обернулася довкола й окинула оком приміщення. Навкруги було достатньо пилюки, на стелі висіло багато павутиння. Зовсім не затишна атмосфера ніби давила й хотілось звідси бистріше вийти. Вікон у підвальному приміщенні звісно не було. Дуже дивно, але біля холодильника я помітила велике дзеркало в дерев'яній різьбленій рамі. На ній були вирізані різні руни. Дуже цікаве дизайнерське рішення, як для кухні спантеличено хмикнула я.

 За спиною лунало голосне гидке чавкання. Я обернулася й глянула на кажана. Він сидів на краю столу звісивши задні лапи, а передніми, як людина тримав винограднику, іноді підносивши її до рота.

- Тобі не казали, що розглядати когось під час того як він їсть – некультурно?  - З обуренням у тоні спитав він переставши жувати й подивився на мене своїми великими очима.

- В-вибачте!  - Швидко пробурмотіла я й відвела погляд на невелику синю люстру на стелі, що висіла прямо над столом. На ній лежав величезний шар пилу, а саму лампу у кілька шарів обмотувало павутиння.

 Повітря було трохи сперте. Як тут взагалі можна готувати у такій задусі? Провітрити приміщення не можна, витяжки немає! Я зітхнула. А тепер саме мені треба було цим усім займатися!  Який готель без кухні? А що їдять відвідувачі інших світів?  Я округлила очі. Сподіваюся не потрібно буде готувати якісь кишки єдинорогів. Я накрила свої очі руками й застогнала. Це просто жах!

- Ієнто! Тут є хтось?

 Я здригнулася та обернулася на звук. Дзеркало воно, що? Ожило? Точніше, воно... Воно, як екран телефону чи телевізора, показувало якусь картинку! Я не могла чітко розглянути яку саме, бо воно було все в пилюці й павутинні.

- Геееей!!!  - Нетерпляче закричали з дзеркала писклявим жіночим голосом.

- Може відповіси вже, господиня? - Іронічно спитав кажан за спиною.

- Хто я? - Здивовано відповіла йому я, задкуючи від дзеркала.

- Ні я! - Аж хрюкнув він від сміху.

- А, ну так, точно. - Взявши себе до рук я на ватяних ногах підійшла до дзеркала, по дорозі зірвавши зі столу стару скатертину й швидко змахнула нею з поверхні дзеркала пил.

 У дзеркалі з'явився стрункий силует жінки. Вона була брюнеткою з довгим розпущеним по плечах волоссям у червоній обтислий сукні й з таким видатним декольте, що можна спокійно занурюватись в нього з аквалангом. Жінка мала гострі риси обличчя, очі були підведені чорним, а на губах виблискувала червона помада. Позаду неї виявлялися нечіткі контури мало освітленого приміщення. Жінка з якимось прищуром вдивлялась у моє обличчя. Потім окинула мене поглядом з ніг до голови, її тонка чорна брова злетіла вгору й вона хмикнула оголивши білі ікла. Від жаху я заціпеніла, мої очі розширились. А вона для більшого ефекту ще й провела по них язиком.

- Нарешті! Тільки дізналася, що готель отримав нарешті свою, - вона хмикнула знову оглянувши мене з ніг до голови - берегиню! Вітаю з ініціацією!

- Дякую!  - Тихо сказала я в шоці дивлячись на дівчину в дзеркалі. Вона, що вампір? А це не дзеркало, а якийсь місцевий настінний телефон для відео дзвінків?

- Угу... Так от, ми завтра приїдемо на два дні забронюйте ваш найкращий люкс! - Вона хижо посміхнулась.

- Ми?  - Ахнула я.

- Так, я та мій чоловік. Давно не були у вашому милому містечку, а тут ви з'явилися. Те, що нам зараз потрібно! Бронюйте найкращий люкс! Та приготуйте ваше людське як це... - Вона приклала тендітну руку до скроні ніби згадуючи, - Ах, згадала! Шампанське, полуницю, вершки та... Кров'янку!

Офігіти! Ось це набір. А головне завтра? Що? Я зрозуміла, що в мене зараз буде істерика.

За спиною рипнули двері, хтось швидким кроком перетнув кімнату та став біля мене.

- Доброго дня, місис Трін! Велика честь, що ви зв'язалися з нами! – Залунав біля мене м'який чоловічий голос із тінню посмішки.

- О, Адріан рада тебе бачити солодкий! Ми приїдемо завтра, нам потрібен найкращий номер! - Вона підморгнула йому і грайливо провела рукою по декольте. 

І це заміжня жінка? Що там говорив кажан про манери?

- Так, звичайно, все буде в кращому вигляді!  - З томливим придихом сказав Адріан. Я ледве стрималася, щоб не закотити очі й з подивом відзначила, що поряд з ним з мене ніби тону мішків з цеглою зняли й видохнула з полегшенням.

- От і відмінно!  - Кинула вона на мене швидкий погляд з усмішкою. - До завтра !  - Після цих слів зображення в дзеркалі згасло.

Я стояла та дивилася в дзеркало, на якому тепер відображалася тільки я і рудоволосий чоловік.

- Ну, тебе ні на хвилину неможливо залишити одну!  - Провів він рукою по волоссю й підморгнув мені у відображення.

- У сенсі ні на мить?  - Повернулася я до нього і запитально вигнула брову.

Адріан сьогодні був вдягнутий у білу сорочку, верхній ґудзик якої був розстібнутий з закоченими рукавами. На ногах були чорні обтягуючі штани й літні білі туфлі. А на шиї висів все той же медальйон.

- Ну як?  Я знайшов тебе в кімнаті, де ти, мабуть пройшла ініціацію, непритомну та відніс тебе в тобі вже відому кімнату. Вийшов у справах всього на годинку, прийшов, а тебе ніде немає!  Ось я пішов шукати, спустився й почув, як з кухні долинає гучний голос місис Трін. Добре хоч вчасно встиг. - Кивнув він головою в сторону дзеркала.

- Так, дякую тобі за порятунок! - Посміхнулась я. - А хто це був? - Все ж таки не стримала я свою цікавість.

- О!  - Таємниче протягнув він, - Це принцеса вампірів вогняного світу - Фуегосу.

– Хто? - Здивовано подивилася я на нього. Ну, те що вона вампір я так і зрозуміла, але принцеса? Це ж треба!

- А ти ще не звикла до подій, що шокують навколо тебе? - З нотою глузування спитав він.

- До цього неможливо звикнути! - Буркнула я обурюючись. - Дзеркало, вона була в дзеркалі...

 Відібравши в мене скатертину, яка все ще була затиснута в моїй руці, він протер від пилу й сів на найближчий стілець.