Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Повільно приходячи до тями я зрозуміла, що лежу на чомусь м'якому. Відкривши очі та проморгавшись я повернула голову на подушці вбік й побачила знайоме вікно. Без сумнівів, я знову знаходилась в тій самій кімнаті в готелі. День бабака просто якийсь! Цікаво, хто на цей раз мене сюди приніс чи я сама дійшла? Я перебирала в спогадах, що трапилось й раптом згадала. Ключ, біль, темрява. Я різко піднесла до очей праву руку й розвернула її долонею до себе.

 Мої очі шоковано розширилися, я придушила скрик. Посередині долоні ледь помітно виднілася руна, така ж як на ключі та на дверях. Виглядала вона як шрам, що потьмянів з часом. Я провела пальцями по її краях, вона не стиралася.

 Напевно ключ таки випалив її, коли я не могла відірвати руку від нього. Дивно, але рука не боліла, я не відчувала дискомфорту, ніби цьому опіку було вже багато років.

 Я обсмикнула руку від обличчя і зітхнула. Невже вчора я таки пройшла ініціацію? Я знову сковзнула поглядом по руці. Цікаво, що має після цього змінитись? Я почну рухати думками предмети? Чи ще щось подібне робити? Ой, яка маячня! Чого я не поставила це питання дідусю? Всі жінки нашого роду проходили її, а що це змінювало я так і не спитала.

 Я подивилася у вікно, світло з нього було не дуже яскраве, але ще було й не темно. Я прийшла рано вранці, не думаю, що могла пролежати тут довго. Стиснувши руки в кулаки я встала. Як й минулого разу кеди були акуратно поставлені біля ліжка. Швидко взувшись, я встала на ноги та поправила одяг. Це ставало поганою звичкою непритомніти й прокидатися тут. Це дуже злило, ніколи не відносила себе до вразливих дівчат. Хоча, коли діло доходило до фізичного болю, тут так, ніколи не могла терпіти навіть біль від звичайних уколів.

 Швидкими кроками я підійшла до дверей й відчинила їх. За той час, який я перебувала без тями, майже нічого не змінилося. Майже. Або мені так здалося, але ніби світло в холі падало якось по-іншому, стало більш затишно. Може, дворецький розшторував вікна?

 Нікого в холі не було, як і в ранці. Цікаво, де дворецький, чим він взагалі займається? Я думала, що він повинен постійно бути поряд з холом, але його навіть і не чутно. Я поглянула на двері кімнати, де знепритомніла. З-під її дверей уже не лилося світло. Повільно підійшовши до неї я прочинила двері.

 Заглянувши вглиб, побачила, що все там було так як я й запам'ятала. Ключ був вставлений у поглиблення, ні він, ні колона не світилися. Я зачинила двері. Мда.

 За спиною щось голосно гримнуло. Я різко розвернулась обличчям до холу і помітила, як на одній з великих кришталевих люстр вниз головою висів величезний чорний кажан з великими очима й дивився прямісінько на мене! Я з жахом притулилася до дверей прикривши долонями рота. Мені здалося чи він закотив очі?

 Все ще звисаючи вниз головою, він широко розправив свої чорні крила. Я проковтнула клубок у горлі. Що я там знала про цих летаючих щурів?  В якихось легендах ніби йшлось про те, що вони п'ють кров, деякі історії були пов'язані з тим, як вони перетворювались на вампірів. А я зараз у готелі де з порталів може вилізти будь-що! Капець! Мене почала охоплювати паніка. Тим часом кажан знову склав свої крила й далі не блимаючи дивився на мене.

- Ні, ну ти подивися на цю людську жінку! Ні тобі "доброго дня", ні вітального реверансу, фу який моветон!

 Кажан говорив! Він говорив! Я бачила як у нього відкривався рот й звідти линув справжній голос!  Він був схожий на чоловічий, трохи скрипучий, як у дідуся. Я здригнулася. Ні, ну а чому я дивуюсь? Настав час вже звикнути до різних "неможливих" речей Лейя! Але я певно ніколи до цього не звикну.

- Д-доброго дня!  - Тихо промовила я тремтячим голосом.

- Доброго, голубонько, доброго! Так би й одразу! Я дуже голодний, ніби сто років не їв! Нагодуй мене, будь ласка! - Так само майже не рухаючись проскрипів кажан.

 Я впала у ступор. Погодувати? Що їдять кажани? Кров?Я з жахом подивилася на нього. Мені що пропонують стати шведським столом?

- Ну, швидше! Є в тебе якийсь фрукт? Соковитий, смачний? Банан там, наприклад? Та, що завгодно підійде!

Я видихнула.

- У мене немає нічого їстівного. - Я сюди на ініціацію прийшла, зрештою, а не на пікнік.

- Ну, може тоді є щось на кухні? Полетімо подивимося?  - З надією сказав кажан. І така гіркота була в цьому голосі, що аж жалість взяла. Напевно, він справді був дуже голодний.

- А де тут кухня?  - З цікавістю запитала я обвівши поглядом хол. Адже я взагалі нічого тут фактично й не бачила ще, тим паче не знала де що знаходяться.

- Нда .... І всьому вас вчити потрібно, показувати, розповідати!  - Почав гидко кректати кажан і моя жалість до нього трохи затихла. Так зазвичай крекчуть деякі старі люди. Мій дідусь, до речі, був винятком. Ніколи так не робив, і я була дуже рада цьому!  - Йди за мною! - Він розправив свої крила і зірвавшись із люстри полетів коридорами.

 Мені довелося майже бігти коридором за кажаном. Він маневрував й летів швидко і акуратно, не чіпляючи дорогою крилами ні люстри, ні стіни. Начебто літав тут далеко не вперше. Звернувши до сходів ми спустилися вниз. Я думала, що внизу знаходяться підвальні приміщення, але помилилася, тут був такий же коридор з багатьма дверима, як і на першому поверсі. Світло в коридорі було увімкнено. А чи розумно взагалі було слідувати за розмовляючим кажаном? Не думаю. Але я вже це зробила повертати назад було не логічно, та й незрозуміло, як кажан на це відреагує. Тим часом він зупинився в кінці коридору біля крайніх дверей.

- Відкривай, мерщій! - З нетерпінням промовив він.

Я підійшла та смикнула двері за ручку. Намацавши всередині біля входу вмикач я ввімкнула світло. Справді, за дверима знаходилась невелика кухня, посередині якої стояла піч. Сама кухня була пофарбована у темно-сині похмурі тони.

 Посередині неї стояв червоний дерев'яний стіл та чотири стільці. Біля стіни був невеликий білий холодильник, який дуже виділявся з усього дизайну і виглядав надто сучасно. Біля нього тягнулась довга стільниця на якій стояла електроплита та закріплювалась мийка. Над та під стільницею були різні шухляди й полички. На столі стояла фруктівниця, яка була наповнена різними фруктами. Напевно, це дворецький залишив для гостей, чи для себе, сподіваюся він буде не проти, якщо я пригощу кажана. Я показала йому рукою на фруктівницю, а сама підійшла до холодильника.