Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

Швидко зав'язавши волосся в хвіст я засунула ключ до кишені, туди ж закинула всі гроші зі скриньки і вийшла з кімнати.

 Дідусь ще спав, тому не ставши його будити я тихо спустилася, взяла з кухні вчорашній млинець і швидко вийшла з дому.

Місто тільки прокидалося люди на вулицях зустрічались рідко і я була цьому рада. Зараз не хотілося зустріти нікого із знайомих.

Я швидко дійшла до готелю і зайшла з чорного ходу, хвіртка виявилася відчиненою. Цікаво Адріан та Даніель усередині?

Я йшла по доріжці з каміння і розглядала червоні троянди. Вони справді були дуже красивими. Дійшовши до дверей, я невпевнено постукала. Трохи постоявши і почекавши біля неї, я прислухалася, ніхто її не відчиняв й за ними була тиша.  Потягнувши її за ручку я змогла її відкрити. У холі готелю, як і в той раз горіло світло. Я пройшла глибше в середину, але нікого не було, лише тиша тиснула на вуха. Тільки я хотіла покликати дворецького як знову побачила ті самі двері, з яких все так само лилося світло.

Ключ, який я машинально стискала в руці в кишені, знову нагрівся і чим ближче я підходила до дверей - тим гарячішим він ставав. Я зітхнула. Ну,.чи зараз чи ніколи! Я взялася за ручку дверей і повернувши її відчинила двері.

За дверима виявилася невелика кімната.  Півколом біля круглого столу стояли сім стільців.  Два напіваркові вікна були зашторені зеленими важкими оксамитовими шторами.  А трохи збоку стояв невеликий постамент, на якому височів п'єдестал у вигляді колони дуже схожої на стародавні грецькі, які я бачила на фото в інтернеті.  Але колона була невелика, менше мого зросту. Вона була біла і розписана різними срібними знаками та рунами. Від неї й йшло те світло. Я підійшла і побачила знайомі вже руни, які були викарбувані на дверях та на ключі.

Посередині колони було невелике заглиблення.  Я придивилася до нього і у моїй голові зійшлися всі пазли.  Діставши з кишені ключ я глянула на нього.  Він світився таким же відтінком синього, як і колона. Я зрозуміла, що мені потрібно поставити ключ у середину колони і це поглиблення було зроблено, швидше за все, для нього. Що станеться після того я не мала поняття.  Але знала, що вибору у мене немає і саме це мені потрібно зробити.

Тремтячою рукою я приклала ключ до отвору і він ідеально підходив під нього. Я зібралася з силами та легко вставила його в отвір. Цієї миті колона і ключ засвітилися набагато яскравіше, мені довелося заплющити очі.  З жахом я зрозуміла, що не можу обсмикнути руку, вона ніби приклеїлася до ключа. А він розпалився і почав обпалювати руку.  Я миттєво розплющила очі і намагалася відірвати руку від ключа, але все було марно.  Біль був нестерпний, ключ ніби пропалював у моїй руці дірку. Я закричала, з очей полилися сльози, неможливо було терпіти цей пекельний біль. Мені здалося, що готель трясеться ніби від землетрусу, почувся якийсь гуркіт і скрип. На мить світло, яке засліплювало мене, стало ще яскравішим і в ту ж секунду я відчула, що мою руку вже нічого не тримає. В той момент, коли я обсмикнула її до себе, світло згасло. Осідаючи на підлогу біля колони мене поглинула темрява.