ліліанаа - Ти - і є моя вбивця , ліліанаа

ЧЕРЕЗ РІК 

Арлен в минулому. Я змогла побороти свої дурні почуття до нього та відпустити. Де він і що з ним невідомо. Але мені було боляче ті перші 3-4 місяці коли я не дозволяла собі навіть дихати без думки про нього. Він легко зник і не хвилювався за мене, чому я повинна все життя плакати через нього? Я зараз щаслива дівчина Томаса і ніхто не зруйнує нашого кохання..

Томас зміг зробити мене своєю дівчиною, але яким чином то вже неважливо..

Сьогодні я нарешті змогла зустрітися з Кларою, ми сходили на шопінг, в спа салон та забігли в ресторан перекусити. Коли ми поверталися додому то вирішили піти через кінотеатр, так було ближче всього. Попереду нас йшов хлопець, до нього хтось зателефонував і коли він підняв слухавку і ми почули його голос отетеріли.. Клара зупинила мене за руку.

 - Алісі. - з страхом в очах вона назвала моє ім'я, я зрозуміла її. Вирвавши руку з її хватки я побігла до хлопця, взяла його за передпліччя і повернула, глянула в його обличчя. 

 - Арлен? - запитала хлопця, він завершив виклик та глянув у мої очі.

 - Ви помилилися. - після цих слів він пішов, але швидше ніж до того як я його зупинила. Клара підійшла до мене та глянула на моє обличчя.

 - Бреши кому і скільки хочеш, але я бачу що ти ще кохаєш його і шукаєш в усіх схожих чоловіках Арлена. - сказала Клара, яка ж вона права.. Я натягнула на обличчя посмішку.

 - Всеодно ти не віриш мені, коли я кажу інакше. - ми продовжили йти додому. 

Хоч вбийте, але я не могла помилитися. Голос, очі, риси обличчя Арлена. Невже мені це мерехтить? Я з глузду з'їхала вже чи як? Про це потрібно комусь розказати, але кому? Батькам Томасу та самому йому ні, вони подумають що я дурепа якась. Бо давно відпустили свого сина, а Томасу тільки в радість що брата його немає. Зміг добитися мене бо ніхто не заважав.

Ми з подругою попрощалися та пішли в різних напрямках, вона у квартиру в моєму колишньому під'їзді, а я в будинок Едвардсів. Тепер я жила там зі своїм так званим хлопцем та його батьками. 

Коли я зайшла в будинок мене зустріла мати Томаса.

 - Зголодніла? - запитала жінка, а я їй посміхнулася.

 - Та ні, ми з Кларою в ресторані перекусили трохи і до того ж вечеря скоро, тому не переймайтеся. - відповіла їй та вона повернулася до своїх справ, а я пішла у нашу з Томасом кімнату. Зупинившись навпроти колишньої кімнати Арлена, я поставила пакети на підлогу та зайшла у кімнату свого колишнього коханого. Коли я тільки відкрила двері я відчула його аромат та закрила очі. Я пройшла та сіла на його ліжко, я не могла більше всіх обманювати. Я готова кричати, що кохаю Арлена, але не Томаса! Не могла більше лежати в одному ліжку з Томасом, а думати про його брата. Про якого ніхто нічого не знає і визнали його безвісти зниклим.. Я закрила очі й по моїй щокам почали стікати гірки сльози. На звук моїх сліз до мене прийшла мама братів, підхопившись я швидко змахнула сльози.

 - Послухайте, я..це не те, що ви могли подумати, просто.. - почала тараторити я і вона підійшла до мене ближче.

 - Я все знаю та розумію дочко. Знаю, що ти не кохаєш Томаса і ніколи не кохала. Не руйнуй своє та його життя. Зроби правильний вибір. - після цих слів жінка залишила мене одну, а я думала про те, що вона сказала.