Олександр Мімрук - Цукровик

прямо до на наших ліжок вплітаються у сни кольоровими видіннями вирізками із газет у колаж саме цієї миті таблетки каналізаційних люків липнуть до асфальту вулиць рятуючи згустки плоті від вивихів і травм я бачу це і багато іншого знаю те чого ти знати не можеш брак масштабу не найбільша біда головне бути обережним коли маєш справу з катакомбами дивитися під ноги промовляти захисні молитви «крок за кроком...»
крок за кроком так м'яко ступаючи битим бруком поверх якого лягає асфальт я наближаюся до останнього кордону міста туди де дорожня розмітка прикидається старою змією скидає зачовгану білу шкіру розкриває для мене приховану множину і коли закінчується шкіра починається дике поле в такі хвилини я відчуваю вдячність до цегли яка утримувала цю дикість на відстані кожна тепла стіна мого міста це кирзовий чобіт він наступає на горло степу тримаючи його за межами горизонту природа не має права голосу коли йдеться про виживання