Олександр Мімрук - Цукровик

та ніколи не повертатися на поверхню «сонце зійде...»
сонце зійде але не зігріє не завадить тобі округлістю власного пекла і знову стане цікаво спостерігати як нутро лівого випльовує гаряче м'ясо в нетрі правого «ніхто не зрозумів...»
ніхто не зрозумів звідки взялася вода чи то сорокаденний дощ нескінченний чи річка з назвою птаха розлилась народивши нових річок вуличних пташенят похилі дахи наче ковзанки мокрі нажаханий люд хилить міцні антени відчуває близькість великої розбурханої рідини течія забирає найслабших відносить тіла та машини стовпи та сміттєві баки далеко до самого центру міста і води стають червоними та терпкими від розтовченого переспілого винограду «я розкажу тобі...»
я розкажу тобі як мені вдається все бачити зорові нерви зірок спускаються крізь шахти вентиляцій