Олександр Мімрук - Цукровик

звуки подорожують крізь них збиваючись у густі потоки коридорів і кожен мешканець південного крила вивчає на пам'ять пісні північного гімни нашої єдності та братерства вірші колективної любові бо ніхто окрім нас не полюбить цю темну цеглу по-справжньому бо лише ми знаємо скільки кілограмів фарби на цих кволих віконних рамах мудрість накопичена поколіннями як пил у кутках під'їзду що квітне весною чуєш вони взяли гітари до рук і затягнули нової пісні нехай же і вона стане для нас своєю рідною «місто стигне на пательні днини...»
місто стигне на пательні днини неначе стомлений окунь розкриває свою глибоку пащеку накриваючи вулицю первісним мороком це не смола це лише тіні що опускаються заломами плям на об'єми верхів та низів ніби кволі медузи в передчутті втраченої форми і водорості трав метушаться зеленим волоссям у проміжках бетонних плит сьогодні так багато води день водянистих назв мені би потонути в цій глибині