Вікторія Беше - Марічка у казковому світі , Вікторія Беше

Маленький принц і дресирувальник черепах

       За далекими морями, за зеленими лісами, за горами до небокраю знаходилося одне королівство, яким правив маленький принц, що було дивно навіть для казкового світу. Та попри вік принц був могутнім і чудовим правителем, якщо забути про його розпещений характер. І сонце для нього занадто яскраво світить, і вночі дуже темно, і вранці занадто холодно, і знайди йому найрідкіснішу диковину, щоб він був першим у всьому. Королівським купцям довелося багато подорожувати, щоб поповнити колекцію маленького принца. А колекція його починалася з дорогоцінного каміння типу червоного алмазу племені Які і закінчувалася променевою черепахою, яких, до речі, у нього було цілих п’ять. Бродили променеві черепахи по володінням замку у повній свободі, аж поки одного разу принц не перечепився через одну з них. Розлютився маленький принц і наказав відшльопати різкою старого слугу за те, що він недогледів за черепахами, дозволивши одній з них стати причиною падіння правителя на Венерин Черевичок.

— Випороти старого різкою сто разів! — закричав гнівно маленький принц. 

— Сто разів, володарю? Прошу зглянутися і помилувати недолугого слугу! — до ніг правителя впав десниця.— Незабаром відбудеться свято Жебраків, було б вельми добродушно з вашого боку проявити милість... Що скажете щодо трьох ударів?

— Три удари?— загримів принц, топчучи маленькими ніжками до того вже зламану квітку. — Що ж, ти маєш рацію щодо милості... Випороти недолугого слугу десять разів!

       Десниця подумав, що старий чоловік малоймовірно витримає десять ударів різкою, але, вважаючи, що десять набагато краще, ніж сто, встав на ноги, поклонився маленькому принцу і запропонував йому піти до резиденції, де на нього чекали новоприбулі купці. Принц заплескав в долоні від радості і побіг до замку, махаючи десниці, тим самим говорячи йому, щоб він поспішив, забувши, що десниця не може бігати через вік, а принцам взагалі невластива така поведінка.

       Прибувши до резиденції, маленького принца знову спіткало розчарування: купцям вдалося купити самку саола разом з дитинчам, але вони не витримали довгої подорожі кораблем, тож один з купців запитав хлопчика: «Що нам далі робити, варто відправитися знову до В’єтнаму, чи у володаря є інше побажання?»

— Дурень! — вкотре за день закричав маленький принц, кинувши у купця золотий кубок. — Звісно, що мені потрібна саола! — Купці чинно поклонилися йому і збиралися піти геть, як принц згадав про випадок з черепахою. — Стійте! Мені потрібен дресирувальник черепах.

— Дресирувальник черепах? — в один голос перепитали його купці.

— Так, дресирувальник черепах!  Є дресирувальник тигрів, дресирувальник левів, він є навіть у шимпанзе та гібона! Впевнений, що у всьому світі ви знайдете хоча б одного дресирувальника черепах, не засмучуйте мене!

       Купці не були б купцями, якби не виконали примхи маленького принца. Більше року їх не було у королівстві, а коли повернулися, то привезли з собою рідкісних тварин та двох чоловіків, які називали себе дресирувальниками черепах. Один з них майже відразу відправився за ґрати, так як виявився шарлатаном та злодієм, а ось інший здавався дійсно дресирувальником. Він був худим, високим зростом і мав шрам на все обличчя. Чоловік, забувши про поклін і нахилившись над торбою, з якою прийшов, гучно мовив: «Ну що ж, принце, де славнозвісні черепахи?» Принц шоковано дивився на чоловіка, не відповідаючи йому кілька хвилин. По-перше, ніхто раніше не розмовляв з ним у такій манері, а по-друге, в руках чоловіка була лютня замість батога, а це ніяк не викликало у принца жодної поваги. «Гадаю, що в саду!» — нарешті мовив він.

— Тоді я пішов до саду, повернуся через три дні! — принц дійсно не бачив чоловіка протягом обумовленого часу, не знаючи, що він робить, як дресирує і чи вдалі його спроби. Маленького правителя розпирало від цікавості, він ще ніколи не бачив, як дресирують черепах, але гордість та поважність принца не дозволяли йому вийти до саду. Все, що він дізнався від десниці, – це те, що дресирувальник черепах спить, їсть разом з ними і весь час грає їм на лютні; по закінченню трьох днів до резиденції, граючи на музичному інструменті, йшов неприємний чоловік, як його подумки називав принц.

— Де ж черепахи?! — запитав він, піднявшись з трону. Чоловік нічого не відповідав, продовжуючи грати, тим самим дратуючи маленького правителя. Принц топнув ногою, збираючись позвати варту, як побачив позаду дресирувальника п’ять слухняних променевих черепах, що повільно рухалися одна за одною. —Ти дійсно дресирувальник черепах!

 — Я дресирувальник всього, що рухається і не рухається, — мовив чоловік, припинивши грати. Принц відмітив, що варто було музиці стихнути, як черепахи припинили свій рух. — Якщо ви навчитеся грати на лютні, то також зможете подружитися з черепахами. Коли бажаєте розпочати навчання?

— Я і навчатися? Дружба з черепахами? Принц ні з ким не водить дружби! — обурився маленький принц. — Яка нахабність, в кайдани його!

— Так і відчував, що цим все закінчиться, — сумно мовив про себе чоловік і знову заграв на лютні, але це вже була інша мелодія. Почувши її, маленький принц завмер, впав додолу, так і не піднявшись. Через якусь хвилину з його місця на таємничого чоловіка дивилася променева черепаха, яка була точнісінько як інші, з тією лише різницею, що мала менший розмір.

       Дресирувальник пішов геть, знову змінивши мелодію на стару, тим самим покликавши черепах за собою. Шість променевих черепах повільно поповзли з резиденції маленького принца, навіть не помітивши, як десниця від шоку втратив свідомість, а старий слуга вперше у житті закурив люльку, присівши на володарський трон. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍