Вікторія Беше - Марічка у казковому світі , Вікторія Беше

Марічка поміж казкових героїв

       Після вимкнення світла Марічка нічого не бачила і не чула, але було таке відчуття, що щось підняло її над землею і закинуло в скриню. Відчуття було правдиве, з тією лише різницею, що невідома сила закинула її до книги. Марічка зрозуміла це, варто було їй побачити приближену цятку в безкінечно-білому просторі. «Маленький принц і дресирувальник черепах» — прочитала вона, не вірячи своїм очам. Звісно, дівчинка була ще тією фантазеркою, але навіть у самих потаємних фантазіях не могла собі уявити, що колись опиниться в казці без казки. Доторкнулася Марічка до надпису, рухаючись чисто інтуїтивно, і відскочила від переляку назад, побачивши перед собою дресирувальника черепах.

— Я напевно сплю! — дівчинка закрила очі, намагаючись прокинутися, та яскраве біле сяйво так сильно било в очі, що у Марічки не залишилося іншого вибору, як знову доторкнутися до надпису. Невідома сила затягнула її до казки.

— Неочікувана зустріч! — перше, що вона побачила, — це чорні черевики, потім руки, що підняли її з землі, і обличчя, яке Марічка нещодавно уявляла, читаючи казку про маленького принца. Чоловік зі шрамом посміхнувся Марічці, і їй здалося, що він насправді вміє читати думки. — Ти вперше у казці, так?

— Я ще сподівалася, що сплю, а виходить, що ні! Я вас чую, бачу, відчуваю тепло ваших рук... Отже, моя відповідь: «Так, я у казці!»

— Чи казка у твоєму сні? — Марічка розгубилася, не розуміючи, чому у неї не знайшлося відповіді. — Ти маєш рацію, що інколи краще зберегти мовчання, коли немає що сказати. Тобі доводилося раніше бачити променеву черепаху?

— Ні, я і звичайних бачила лише по телевізору.

— Телевізор... колись я чув про такі дива. На перший погляд, звичайна коробка, але який вона має вплив на людину! Схоже, що тобі більше подобається читати.  

— Звідки ви знаєте?

— Інакше б ми з тобою не зустрілися! — чоловік підвів Марічку до черепах, знайомлячи її окремо з кожною з них. Це були три самки і два самці з геометрично правильним жовтим малюнком на чорно-коричневому тлі високого панциру. Подумати тільки, ще вчора Марічка нічого не знала про цих тварин, а тепер їй було відомо, що вони знають як їх звати, спроможні розпізнати свого господаря та при можливості з задоволенням поїдають тваринну їжу. А якщо згадати про прочитане, то черепахи піддаються дресируванню не гірше за собак; на думку спав принц.

— Що буде з принцом, адже ви знаєте, що перетворите його?

— Так, знаю. Я знав про це ще до того, як купці відправилися за мною. Щодо принца, то все залежить від нього, — відповів дресирувальник черепах, зірвавши білу троянду. — У цієї квітки немає вибору, як засохнути, якщо я не покладу її у воду.

— Квітка... про що ви?

— У квітки немає вибору, а у людини він є. Розумієш, про що я? — згадавши, що перед ним дитина, чоловік додав, що, на відміну від квітки, людина має розум, який нею керує, тіло, яке її слухається, і серце, що б’ється до ста ударів на хвилину. — Погана людина завжди має шанс стати хорошою, як хороша людина може в будь-який час стати поганою. Людина дійсно має вибір. Тепер розумієш? 

— Здається, — невпевнено відповіла Марічка. 

— У тебе також був вибір: їсти другий шматок м’яса чи поділитися з бабусею. Ти поділилася, хоча була голодною. Чому ти це зробила?

— Тому що бабуся зовсім не їла.

— Правильно, ти зробила свій вибір. Тебе ніхто не змушував ділитися їжею, як не змушував забирати до себе Мілкі. Пустун, скільки він порвав твоїх шкарпеток!

— Хвилинку, звідки ви про це знаєте? — перелякана Марічка зробила крок назад, вкотре бажаючи прокинутися. Дресирувальник всього, що рухається і не рухається, відповів їй посмішкою, і в цей час невідома сила підійняла її над землею і виштовхнула з казки до білосніжного місця з чорною цяткою. Марічка відважно пішла вперед, розуміючи, що їй ніяк не минути нової подорожі. Цього разу вона потрапила до казки про принцесу з ґедзиком, ставши свідком того, як мокрі від дощу Меланія з Ангусом рятують з пастки маленьких лисенят. Марічка спробувала до них заговорити, та вони її не чули, продовжуючи між собою розмовляти. Тоді вона підійшла до них ближче і спробувала  доторкнутися до принцеси, але її рука пройшла повз неї. Марічка зрозуміла, що в цій казці вона мов той привид: невидима і безголоса. На її думку спали діти з вадами слуху. Неначе за помахом чарівної палички вона опинилася у казці про безголосих дітей, де зіткнулася віч-на-віч з Зореславою.

— О, прошу пробачення! — вибачилася золотоволоса Зореслава. — Я чомусь не помітила тебе.

— Ні, це я маю вибачитися.

 — Ти також бачиш цього хлопчика? — запитала вона Марічку, вказуючи рукою на дитину у східній частині храму.

— Так, це хлопчик з вадами слуху, — відповіла Марічка, подивившись у бік, куди вказувала рука дівчинки, — а плаче він через те, що його не прийняли до ордену безголосих дітей. Ну, я так думаю.

— Чому його не прийняли?

— Через вік, напевно, – занадто він замалий. Чи це несправедливо?! Орден безголосих дітей був створений через несправедливі критерії суспільства, а виходить, що і в ордену є свої критерії.

— Що? — Зореслава здивовано дивилася на Марічку, не знаючи, чи розмовляти з нею далі, чи тікати якнайдалі. — Про що ти і хто ти?

— О-о, тепер я перепрошую! — Марічка закусила губу, зніяковівши через свою необачність. — Мене звати Марічка, і я трохи знаю про орден безголосих дітей, тільки всього. Пропоную піти до дітей і про все в них запитати, вони однозначно потребують допомоги. До речі, в тебе немає булочки з медом? Здається, хлопчик голодний...

       У казці про безголосих дітей Марічка провела декілька днів, не помічаючи як проходив час, адже їй дуже сподобалося дружити з Зореславою.

       Дівчата знайшли час, щоб погуляти містом, сплести вінок з польових квітів, сходити до театру та поїсти досхочу вергуни. Їм хотілося б багато чим зайнятися, але добрі справи не могли на них довго чекати. Майже весь свій час дівчата присвятили тому, щоб знайти вдові лікарню і допомогти дітям з вадами слуху відстояти свої права. Щодо собаки, то його Зореслава залишила у себе. Вдячний Волохатик знайшов її дідуся. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍