Вікторія Беше - Марічка у казковому світі , Вікторія Беше

       Щаслива Марічка тихо попрощалася з подругою, смиренно відправившись до казки про Косму і Орисю, де їй вперше в житті довелося скуштувати найсмачніший вишневий пиріг. Дівчинка вимушена була зізнатися, що залюбки б залишилася жити з Орисею та Космою, якби на неї не чекав кіт та вона не сумувала за бабусею. Марічка відклала шматок пирога, з сумом спостерігаючи за заходом сонця.

— Цікаво, — подумала дівчинка, — чи були б у моєї бабусі смачними пироги, якби вона додавала до них вершкове масло?

— Що з тобою, дитино? — занепокоїлася бабуся двійнят. — У тебе щось болить?

— Ні, я просто сумую за бабусею.

— Орися сказала, що ви далеко живете від нас, це так?

— Так.

— Шкода, мені дуже хотілося познайомитися з твоєю бабусею. Здається, я її бачу, дивлячись на тебе. Вона високого зросту, має довге темне волосся і носить окуляри, так?

— Так, — Марічка заплакала, згадавши, як давним-давно, коли вона була маленькою, бабуся щовечора читала їй казку «Попелюшка», сидячи в кріслі біля ліжка. Марічка уявляла, що це вона принцеса, а бабуся – хрещена фея. Ось фея одягнула її до балу, начаклувала карету з кучером..., а ось принцеса танцює з прекрасним принцом, коли б’ють куранти.

       Спочатку Марічка панікує, а потім розуміє, що це не звук годинника, а хропіння бабусі. Мимоволі на її обличчі з’явилася невиразна усмішка. — Вибачте, я піду відпочивати, дякую за вечерю! — Марічка встала зі столу і повільною ходою пішла до кімнати, якою поділилася з нею Орися. У кімнаті було два ліжка, невеликий столик біля вікна та скриня посеред кімнати, в якій лежали іграшки з книгами. Втомлена дівчинка, оминувши відкриту скриню, впала на ліжко і майже відразу заснула.

       Вже давно прокукурікали півні, листоноша розніс газети, дідусь з бабусею пішли на роботу, Косма повернувся з рибалки, а Орися, приготувавши їм сніданок, сіла біля вікна, чекаючи на Марічку.

— Вона ще спить? — у кухню зайшов Косма, поклавши на стіл почищену рибу. Орися кивнула братові в знак підтвердження і, попросивши його відразу приготувати рибу, щоб позбутися неприємного запаху на кухні, пішла будити Марічку. А Марічка, і не спала зовсім. Вона лежала і розмірковувала, як врятувати Орисю з Космою від перевтілення і не допустити, щоб цукерки дісталися королю з королевою.

— Однозначно, я не можу їх з’їсти! — розмірковувала дівчинка, вкрившись з головою ковдрою в горошок. — Викинути також не можу, хтось може їх знайти. Накормити ними постачальника овочів? Ні, бабуся би це не схвалила. Тож що ж робити? — Рішення прийшло само по собі. Марічка вирішила пробратися на королівську кухню, взяти цукерки і забрати їх з собою, гадаючи, що таким чином магічні цукерки втратять свої властивості. Дівчинка ніколи б не подумала, що ними хтось скористується, а сталося це тоді, коли вона потрапила до казки про мавпочку і короля Яна. Невідома сила перенесла її до останньої казки відразу після того, як цукерки опинилися в кишені.

— Стій, куди йдеш! — почула Марічка голос позаду. — Як вона пробралася...

До Марічки підбігло два вороже налаштованих стражника. Один з них навіть оголив рапіру, мовивши до неї:

— Хто ти така і хто тебе найняв?!  

Здивована Марічка подивилася по сторонам. Цього разу невідома сила перенесла її до замку з підйомним мостом та вежами, розташованими у різних частинах по периметру стін. Подивившись угору, дівчинка зі здивуванням відмітила, що на кожному оглядовому майданчику чергувало по три-чотири стражники, в кожного з яких були рапіри та луки.  

— Я гадала, що потраплю до чорного замку!

— Вона знає про чорний замок, — зашепотіли стражники. — Може, краще відразу відвести її до чаклунки?

Таким чином, Марічка опинилася в донжоні, де на неї чекала, на перший погляд, дуже молода жінка. «Чаклунка, що побудувала замок короля Яна!» — подумала вона, намагаючись осторонь триматися від жінки. Дівчинка добре розуміла, що якщо чаклунці під силу накласти чари на острів, їй і під силу перетворити на жабу кожного, варто лише захотіти.

— Ні, — засміялася чаклунка, від її сміху затрусилися міцні стіни донжону. — Я не збираюся перетворювати тебе на жабу, і Яна я зовсім не хотіла закривати у тому замку. Майже сто років тому, будучи набагато гарнішою, ніж зараз, я вийшла заміж за короля цієї країни. Все, що я хотіла, — це бути королевою і родити наслідного принца..., а потім все пішло шкереберть, коли додому повернувся блудний син. — Чаклунка, говорячи це, ходила туди-сюди, ще більше лякаючи Марічку. Кожен її рух, кожне її слово нагадувало дівчинці, що їй тут не місце.

— Вибачте, але я...

— Ян став королем, не мій син! Я була зраджена, зруйнована і забута! У мене не було іншого вибору. Його щастя, що я не відправила його до пекельного вогню!

Марічка не знала, чи всі чаклунки такі дивні, чи тільки ця, та раз і назавжди вирішила для себе, що більше ніколи не хоче зустріти чаклунку. Жінка голосно засміялася, довгі зуби випали з її щелепи і, клацаючи, погналися за Марічкою. Марічка бігала швидко, але зуби були набагато швидшими. Вона майже їм попалася, коли сталося диво – між нею і гострими зубами з’явилася мавпочка, яка вміло щось поклала до скаженого рота. Зуби заклацали, затремтіли і перетворилися на папугоподібну птицю. Какаду щось закричав і вилетів з приміщення, залишивши чаклунку.

— Як ти посміла втрутитися! — закричала на мавпочку беззуба чаклунка. — Та я тебе... — Не встигла вона договорити, як мавпочка кинула до її рота чарівну цукерку, і вона на очах Марічки перетворилася на кролика. Дівчинка сіла на підлогу, заплакавши від щастя. «Дякую тобі за допомогу, мавпочко, і пробач, що я не допоможу тобі знайти дорогу до короля Яна! Я більше так не можу, хочу додому!» — плакала Марічка навзрид, не помітивши, що вже вдома і біля неї вовтузиться кіт.

— Мур-няв, — нявкнув Мілкі, і книга казкаря Країни Добра, Любові, Дружби зникла рівно так, як і з’явилася. Марічка навіть не намагалася її шукати, знаючи, що саме зараз ця книга шукає собі нового господаря.