Вікторія Беше - Марічка у казковому світі , Вікторія Беше

Таємна кімната у замку короля Яна

       Десь за гаями, за бурхливими ріками, за океаном, що омиває декілька королівств, знаходився екзотичний острів з кокосовими пальмами, драценою, хлібними деревами, орхідеями та екзотичними тваринами. Острів був нібито створений для комфортного існування людей, та їх на ньому не було. Це був безлюдний острів, посеред якого стояв чорний замок, який аж ніяк не вписувався в острівську гармонію. Замок цей не мав ні вікон, окрім верхнього поверху, ні дверей, ні слуг з вартою, а мав лише короля, який був таким старим, що майже забув своє ім’я. Вже сімдесят років жив король у замку, не маючи можливості ні вийти з нього, ні поспілкуватися з кимось, окрім маленьких мавпенят, які щодня приносили йому поїсти з тих самих пір, як він опинився у чорному замку. А сталося це тоді, коли Яну виповнилося шістнадцять років, в перший ранок після оголошення його королем. Знайшовши себе у незнайомому місці, король Ян спробував декілька разів покинути замок, але закінчилося це тим, що він знаходив себе у ліжку. Кожного разу, коли король опинявся на волі, вибравшись через вікно, свідомість його полишала, а потім він знову і знову опинявся у чорному замку, який з кожним разом ставав все вищим і вищим, лишаючи короля можливості покинути його стіни. Спочатку король Ян відмовлявся змиритися з долею, але роки взяли верх над ним, і він покірно зажив з мавпенятами, навчившись їхній мові. Мавпенята дуже полюбили короля Яна і з радістю проголосили своїм королем, ставши його підданими, які готові були піти на все, аби догодити королю. Але на жаль, мавпеняти не могли виконати  найбільше бажання короля – повернути його додому, чи принаймні допомогти покинути стіни замку. Король вже довгий час жив без надії і змирився з тим, що помре у стінах чорного замку, коли серед його підданих з’явилася дуже розумна мавпочка, яка пообіцяла королю, що допоможе йому покинути острів. Декілька днів мавпочка сиділа на березі океану, спостерігаючи за рибами та черепахами. Вона думала над тим, як їй стати однією з них, щоб навчитися плавати, поки їй не спало на думку змайструвати пліт.

— Але як це зробити? — гадала мавпочка, зі смутком дивлячись на дерева, де жила її родина. Мавпочки дуже любили короля Яна, тож вже з років тридцять ніхто насправді не хотів, щоб він покинув острів. Всім було байдуже до того, що відчував король Ян. Важливо було лише те, що піддані мали короля, а король мав підданих. — Вже добре, що мавпочки пообіцяли мені не заважати.—Думала вона. — Але як я можу сама побудувати пліт?

       Вона була дуже маленькою сором’язливою мавпочкою, яку мало хто помічав, але саме сором’язливість навчила її дружності, тож мавпочка мала багато друзів. Ящірки, гекони та землерийки з радістю допомогли їй побудувати пліт, і вже через тиждень вона була на воді, вглядаючись у далекий край. Цілий день плила розумниця в незнайомість, коли настав вечір, а за ним настала ніч. Втомлена мавпочка позіхнула і лягла спати, а коли прокинулася – побачила себе на острові з чорним замком. Це дуже здивувало її, але не пригнітило. Вона не була з тих, хто так легко здається. Відпочивши і добре поївши, пішла мавпочка розмовляти з дельфінами. Один дельфін погодився доставити її на сусідній острів, де на нього чекала наречена. Але який шлях не обирав дельфін, з якою швидкістю він не плив, вода знову і знову відносила його назад до берега. Мавпочка зрозуміла, що шлях через воду для неї неможливий. Подякувавши дельфіну за спробу, відправилася шукати іншу можливість покинути острів. Майже відразу її увагою заволодів великий птах, що впевнено ширив у небі; на щастя мавпочки, цим птахом виявився знайомий орел, який погодився допомогти. Десь за годин п’ять польоту з мавпочкою на спині орел зрозумів, що йому вперше не протистояти вітру, який безжалісно бив його крила, не дозволяючи приблизитись до горизонту.

— Пробач, мавпочко, але я вимушений повернути назад. Цей острів дійсно зачарований, ніколи не думав, що так скажу.— Мовив орел.

— Дійсно зачарований! — повторила мавпочка, не зводячи погляд з чорного замку. — Свою відповідь я повинна знайти в його стінах...

       Вже була ніч, коли вона пробралася до замку, тож, не маючи можливості поговорити з королем, відправилася досліджувати кімнати на наявність потаємних ходів чи кімнат. Згадавши про легенду, що колись замок зростав за ніч на цілий поверх, мавпочка залишилася на поверсі, де жив король. Вона була впевнена, що там знайде таємну кімнату чи таємний хід.

       На превеликий подив, мавпочка знайшла таємну кімнату майже відразу, варто їй було потрапити на кухню, в якій ніхто ніколи не готував. Зайшовши до таємної кімнати, вона покинула острів, а король продовжив жити як раніше, не знаючи ні про таємну кімнату, ні про те, що мавпочка ніколи до нього не повернеться.

Кінець.

 

 

.... Марічка поспішно закрила книгу, не розуміючи, як історія в книзі може так закінчитися.

— Якби я була письменницею, то неодмінно б написала, що сталося з мавпочкою. Хто саме і чому зачарував острів? Кінець! — сказала сама до себе дівчинка, дивлячись в очі котику. — Я б написала краще! Ти згоден зі мною, Мілкі? — Варто було Марічці це сказати, як книга сама по собі розгорнулася на останній сторінці, де ще з хвилину тому назад вона прочитала: «Кінець», закінчивши читати про короля Яна, мавпочку і таємну кімнату. — Куди поділася казка про острів, котику? І що це за малюнок у вигляді спіралі? — Мілкі нічого їй не відповів. Раптом в кімнаті зникло світло, котик голосно занявкав, книга згорнулася, а Марічки і слід пропав.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍