Зенгін Грід - Сиди тихо, Зенгін Грід

— Ну, що там?

Я зіткнувся з її млосним поглядом.

— Ти став такий ладний, — сказала вона, оглядаючи мене згори до низу. — Ох, яким ласим шматочком ти будеш, коли підростеш.

Було надзвичайно приємно від того, яким поглядом вона дивилася на моє тіло. Я навіть трохи знітився.

— Чому я росту? — випалив, сам того не чекаючи. 

Мене знайшли на вигляд дворічним хлопчиком, я мав би залишитись таким і понині. Упирі не росли, не старіли, а я так подорослішав, що зміг привернути увагу Єви. Вона задумалася, потім мовила:

— Попроси батька, хай справить тобі нові штани, ці вже короткі.

Єретик рідко приносив нам нове вбрання. Це завше було щось просте, без прикрас та узорів. «Щоб люд не впізнав на тобі свою одежину» — пояснював він.

— Він їх краде, — якось сказала сестра, розглядаючи нову спідницю. — У нас немає нічого свого. Були поховальні одежі, та вони вже сто літ як згнили. 

— А Євині коралі теж крадені? — запитав я.

— Нуу.. Це їй коханці надарували. Від кожного по одному намисту, — посміхалася Маріанна.

Я здогадувався, але тоді ще не був упевнений точно, що означає «коханці». Це слово було неприємним, кололо слух так, ніби мені у вуха насипали голок.