Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

Вікторія нахилилась до нього, поклавши голову йому на плече. Він обійняв її, відчуваючи, як вона трохи тремтить.

– Я буду чекати тебе, Андрійку, – прошепотіла вона. – Кожен день, кожну хвилину. І буду молитися, щоб ти повернувся живим і здоровим.

– Я повернусь, – сказав Ендрю, намагаючись говорити впевнено. – Обіцяю. Ми пройдемо через це разом.

Вона підняла голову і подивилася йому в очі, намагаючись знайти в них підтвердження його слів:

– Я візьму відпустку і поїду до мами, погостюю місяць там. Може до того часу ти повернешся?

– Віко, це ж війна… хотілось би хоча б на день приїхати до тебе, але чесну скажу: шансів мало…

– Андрійку, ти завжди будеш в моєму серці, – сказала вона, нахиляючись, щоб поцілувати його. – І я завжди буду чекати на тебе.

– І ти завжди будеш в моєму, – відповів він, відповідаючи на її поцілунок. – Ми пройдемо через це. Разом.

Вони сиділи так, обіймаючись і намагаючись запам’ятати кожен момент, кожне відчуття. Попереду було невідоме, але вони знали, що їх любов і підтримка один одного допоможуть їм подолати будь-які труднощі.