Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

Уляна вийшла до Гордія через якийсь час. Хлопець чекав її сидячи на лавочці біля входу у бібліотеку. Вона обережно прикрила за собою двері, і закрила їх на замок. Майже безшумно підійшла і сіла поруч. Дівчина довго оглядала старовинні візерунки на ключі під нічними ліхтарями, котрі вже встигли увімкнутись по всіх найближчих вулицях. Вона не підіймала обличчя, щоб поглянути на Гордія, а він не розумів у чому причина подібної поведінки. Уляна не хоче його бачити, або ж хоче, але не наважується? Може не варто було її навантажувати власними тягарями, бо і самій аж через край перепало по життю. Тому він мовчав раніше, щоб не виникали ось такі думки провини.  Як би довго не тривало її мовчання, хлопець терпляче чекав на його завершення. Врешті вона заговорила. Із сльозами у очах і скорботним виразом обличчя.

-Я не достойна цього місця.

Обережно взяла холодною долонею руку Гордія, і поклала в неї ключ. Спробувала закрити його пальці, але він вчинив опір. Різко повернув ключ у її руку, накриваючи сильними долонями, без права на найменший рух.

-Ти найдостойніша людина, яку я зустрічав на своєму шляху. Тільки тобі я довірив свою таємницю, бо ти без вагань розкрила переді мною душу. Хай ще таку юну і невинну, але відкрила. Знай, що зробила це не дарма.

-У ролі кого ти пропонував мене взяти з собою?

Уляна більше не відвертала очей. Вона пильно зазирала Гордієві просто у душу. Хотіла тут і зараз побачити правду, яку він ще сам не зміг добре розгледіти. Може тому що не там дивився? Може його правда зараз прямо перед очима? Ці сірі очі, чуттєві губи, неслухняні кучері і тепле дихання йому у обличчя, що відлунюється незвіданими досі почуттями десь там, під ребрами. До болю приємними і забороненими почуттями. Щоразу, коли Уляна так близько, Гордієві хочеться забути про все, згребти дівчину у свої обійми, щоб вже ніколи не відпустити. У ролі кого? Важко зрозуміти. З подібними ролями він ще ніколи не стикався.

-Без ролі. Тебе, ось таку. Із справжніми почуттями і щирими словами.

Після почутого обличчя Уляни миттєво змінилось, а сірі очі загорілись мов вогники. Гордій відчув величезне задоволення від побаченого. Як же ця дівчина так легко зводить його з розуму?

-Поцілуй мене!

Кілька секунд паузи, щоб остаточно поринути у неминучість, до нестями приємну неминучість. Коли відчуття почали заходити через край, чоловік обережно відсторонив дівчину на відстань міліметру. Вгамовуюючи важке дихання промовив:

-Дев’ять днів. Ти все добре обдумаєш, а я триматимусь на відстані.  Обіцяю! Ми знову друзі, які не порушують минулих домовленостей.

-Дев’ять днів.

...

Останні півтора тижня стали найкращим періодом у житті Гордія. Він з кожним днем запевнювався у тому, що Уляна відчуває те саме. Вони багато часу проводили разом, забуваючи про всі біди і проблеми, які відійшли на другий план, а може ще далі. Готували разом, гуляли вечірнім містом, дивилися комедії об’їдаючись попкорном. Вранці удвох його прибирали по всій вітальні, бо перегляд міг закінчитися жартівливою бійкою їжею. Уляна прокидалась вранці, щоб заварити Гордієві запашну каву і провести його на роботу милою усмішкою. А він, мов малий хлопчина, спішив додому, бо встигав засумувати за дівчиною всього за кілька годин. Коли заходив до квартири і знову бачив Уляну поруч, розумів, яку саме роль вона почала нести у його житті. Завтра він про все їй розповість, за святковою вечерею на честь її повноліття.

Подарунок обирав дуже довго, адже дівчина стає дорослою. Коли тобі вісімнадцять, здається, що ти більше ніколи не сумніватимешся у правильності власних дій і все вирішуватимеш із тверезим мисленням. Це потім, коли мине ще один десяток, дедалі частіше приходить розуміння того, що нічого у цьому складному житті не ясно, та й навряд, що колись буде. Коли подарунок був у руках, Гордій із хвилюючим передчуттям зайшов до власної квартири. Уляна вже чекала його при повному параді, у красивій сукні, з повним столом смачних страв. Гордій поволі пройшов на кухню і вручив іменинниці букет білих троянд. Вона з радістю прийняла квіти, одразу почала вдихати їх аромат. Напевно їй ніколи не дарували квітів. І сто відсотків не дарували те, що просто зараз хоче подарувати Гордій.

-Я маю для тебе подарунок, який, гадаю, буде гідним тебе. Так вже у нас склалося, що всі подарунки які я тобі дарував, до сьогодні, були із великим сенсом. Сьогодні ж, я дарую тобі річ, яку ти самотужки наповнюватимеш своїм сенсом. Тільки від тебе залежить, з чого саме складатиметься ця річ. Тримай!

Гордій простягнув Уляні невелику коробочку із подарунковим бантиком. Вона обережно поставила квіти на стіл, із величезною цікавістю поглянула на хлопця, взяла подарунок. Через мить, Уляна тримала в руках маленький фотоапарат.

-Це instax – ти робиш знімок і одразу отримуєш маленьке фото. Від сьогодні у тебе починається нове життя, яким тільки ти матимеш право розпоряджатися. Щиро вірю, що воно буде наповнене неповторними митями, які тобі захочеться запам’ятати назавжди і відобразити на фото. Кохана людина поряд, з якою ти створиш люблячу сімʼю. Улюблена справа. Багато мандрівок світом. Хай твій альбом буде наповнений теплими і дійсно цінними світлинами.

Уляна нічого не сказала, просто навела об’єктив на Гордія і зробила перше фото. Потім поволі розвернулась, притулилась спиною до грудей хлопця і сфотографувала їх удвох. Хіба це не відповідь на пропозицію, яку він озвучив їй раніше. Уляна хоче почати своє доросле життя разом із ним, у його обіймах. Гордій більше не міг стримуватись, занурився носом у шовковисті локони відчуваючи найприємніший аромат у своєму житті. Відчував як Уляна почала тремтіти і ніжно пригорнув її до себе. Пальцями ковзав по її обличчю, викреслюючи контур пухких губ, акуратного носика, і гострих вилиць.

-Якби ти лише знав як сильно я хочу почати нове життя у твоїх обіймах. Далеко, за кордоном, де минуле немає ніякого значення. Стати коханою, зрозуміти, що таке справжня сім’я. Вперше у житті відчути безмежне щастя. Потонути у обіймах коханого, розчинитись у твоїх руках.