Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

– Коханий, а заїхати в клуб до Ніки?

– Точно! Я забув. Як дивлюся на тебе, все на світі зникає. Керуй, будь ласка, бо щастя заполонило всього мене.

– Добре, містере Шеремет. Я лише Нікусі зателефоную, – натиснула зв'язок.

Вероніка була «вдома», тобто в клубі! Бідна дівчина, що завдяки покійному батькові-п’яниці втратила власне житло, навіть у службовому закутку не падала духом. А ще встигла подарувати нам з Коханим неймовірне щастя й тепер ми перед нею в неоплатному боргу!

Майбутні Шеремети помчали до Голлівуду. Вероніка зустріла нас щирими обіймами і їй, як тому Абрамовичу, зовсім не треба було нічого пояснювати. Взагалі, я вже зрозуміла, що навіть без диплома вишу, ця нещасна дівчинка по життю мала відмінний диплом психолога.

– Привіт, красунечко! А хто це з тобою? Невже той серйозний іноземець, що шукав собі помічницю? Тільки тепер він по-нашому життєрадісний та квітучий, – так зустріла вона нас.

– Вітаю, янголе! Ми навіть не знаємо, як дякувати тобі за те, що нас поріднила, – радо обіймаю її, а Ніка знизує худенькими плечима й відмовляється від своїх титулів:

– Та який з мене янгол. Скоріше Єва, бо майже завжди гола. Перепрошую, пане Шеремет!

Але Богдан уже не чув дівочих дурниць. Наразі мій хижак впився бізнесовим поглядом та увімкнув внутрішній калькулятор, щоб зрозуміти: яку суму запропонувати місцевому керівнику за оренду закладу.

– Нікусю, не будемо заважати пану Шеремету працювати. А ти наче імідж змінила? – запитую у неї, бо не бачу більше фіолетового кольору волосся й блискіток на шкірі. Тепер вона нагадує царицю Клеопатру: темне пряме волосся, стрілки на очах і золота сукня-максі.

– Ти помітила? Ось вдяглася в золото та думаю: може й мене тут хто вподобає та забере до свого офісу? Тільки я не зрозуміла – це візит ввічливості чи ви у справах? – зацікавилася Ніка.

– І те й інше. А ще: ось! – я підняла долоньку й показала подрузі обручку. Вероніка схопилася рученятами за щічки й очі її запалали щастям за мене:

– Вітаю, Златко! Боже, яка краса! Я такого в житті ніде не бачила. Ясно, що замовне. І коли ж урочистість?

– А це вже коли ви дозволите. Ми збираємося провести її тут. Адже це ти нас тут заручила й пізніше мудрістю надихала. Нікусю, я тепер навіки твоя боржниця. Дихаю Ним одним! – навіть не намагаюся приховувати від неї свого життєвого тріумфу.

– Та бачу, не сліпа. Тільки навіщо вам наш хлів? Він же гидотою, з підлоги до стелі тхне, – промовляє правдива подруга.

– А ми його відмиємо й наповнимо щастям. І тобі гарного й заможного пана знайдемо. Ми плануємо, що сюди приїдуть багато друзів Шеремета. Тільки треба аби ваш власник дозволив нам це. Знаєш, мій бос уміє бути переконливим. Ну як, Коханий, київський Голлівуд підійде для задуму? – пригортаюся до міцного плеча Богдана.

– Так, підійде! Як відмовишся від місця, що подарувало мені Тебе? – після попереднього огляду піднесено говорить Шеремет. – Звісно треба попрацювати над родзинками Inwey, але в цілому згодиться. Вероніко, ти зробила нас найщасливішими на землі, а тепер сконтактуй, будь ласка, нас зі своїм босом, – ввічливо просить дівчину Богдан.

– Радісно це чути. Ось, тримайте! – кидає вона на мій айфон номер свого директора.

І дійсно довго вмовляти директора Голлівуду не знадобилося. Коли Богдан висловлює пропозицію, від неї важко відмовитися. Звісно через ввічливу впевненість, а ще через грошовий еквівалент, яким він надихає співрозмовника.

Ніка щиро запрошувала нас на коктейль, але Богдан після розв'язання нагального питання, нестримно бажав опинитися вдома. Ми зробили разом кілька селфі й розпрощалися до наступного разу.

Десь у районі затору біля Південного мосту я сказала:

– Уявляєш, Коханий, вона вже кілька років живе у підсобці клубу...

– Перепрошую? Як це? Ти ж казала, що ви з нею ходили до однієї школи. Значить Ніка з центрального району, – здивовано перепитав Шеремет.

– Так, ми закінчували сімдесят шосту, на Гончара. Вони з батьком жили нижче по вулиці. А потім він відписав квартиру якимось пройдисвітам і скоро помер від оковитої. Так Ніка перебралася до комірки Голлівуду. Добре, що хоч там їй прихисток надали.

– Але ж ти говорила, що вона має гарні заробітки й елітне авто? – не розумів мене уважний чоловік.

– Та в того Ягуара тільки назва гучна, а так він старий і затратний. Але Ніка тримається на плаву й ніколи не жаліється, – кажу своєму рідному все, як є.

– Зрозуміло. Ну нічого, ось проведемо успішну Екстраваганзу, продажі підскочать і купимо нашій свасі власне житло, – випалив Шеремет.

– Коханий, я люблю Нікусю всім серцем і знаю, що її боржниця, але нічого такого не мала на увазі, – знову моє серце стислося від насолоди за його доброзичливість до людей.

– Зате я маю. Все нормально, золотко, прорвемося! От халепа з цими заторами, – бідкається мій чарівник.

– Та копають же скрізь, мов навіжені. Скільки себе пам’ятаю: все місто перерите! – обурююся поруч з Ним, а сама розумію, що ті чоловіки в оранжевих жилетах просто заробляють собі на хліб, а ще намагаються зробити моє рідне місто затишнішим і безпечним.

Скоро МИ повернулися додому, щоб знову опинитися в раю бажань. Здається з моменту примирення, ми стали схожі на двох стурбованих молодих кроликів, що переймаються лише пристрастю й задоволенням. І зрозуміти наш стан можуть люди, які знають ціну прекрасним почуттям.

Розділ 22. Дві смужечки

Пройшло кілька тижнів з часу, як ми з Богданом задумали відібрати у Маніли пальму першості та запросити працівників і гостей Inwey на Естраваганзу до Києва.

Кожного дня керівники підрозділів надсилали нам офіційні підтвердження, що їх команди готові прибути на форум до Української столиці. Ті діячі нашої сфери, що жили й працювали в Європі, з радістю, погодилися забути про далеку мандрівку до Філіппін й відвідати квітучий Київ. Наше місто завжди приваблює тисячі гостей та головне, що спокушало людей - це привітати свого колегу зі шлюбом.

Якось з Варшави мені зателефонувала Тарнавська. Вона була збуджена й кричала, що її група зроду не проміняє Манілу на Київ. Ця бізнесвумен з Білої Церкви, посеред Польщі, геть втратила здоровий глузд та наразі шипіла з трубки таке:

– Що хитрожопа, вхопила таки долю за хвіст? Та він же покрутить тобою, як захоче й полетить одружуватися вчетверте!

– І тобі доброго ранку, Ларисо!

– Не віриш? Кажуть, Шеремет запаморочливий у ліжку. Ось і набирає з тобою обертів нахабний самець! – виходить дама на підсвідомому рівні відчувала, що Богдан справді неймовірний чоловік.

– Як там погода у Варшаві, Ларо? – відвертаю нещасну від божевільного стану й додаю: – Ти групу на Екстраваганзу вже зібрала?

– Ого, які складні слова ти вже під Шереметом вивчила! Довго вчила? А щодо Києва, я виключно за Манілу. І буду відмовляти всіх від вашої афери. Так своєму жеребцю й перекажи.

Тарнавська кинула слухавку, а я сиділа й аналізувала. Коли б мені наразі було вже тридцять шість, а красень-бос дав від коша та не звертав жодної уваги, можливо теж була б страшенно ображена на цілий світ.

Господи, і де це так таранею запахло? Аж слинки потекли Невже десь залишився шматочок у столі? Бо одесити привезли колись кілограмів з п’ять неймовірно смачних бичків. Я залишила спочатку в офісі, для частування, та скоро морськими пахощами наповнилася вся приймальня й Адамович приніс мені зі складу ароматизатор. Звабливий запах вивітрився та чомусь наразі повернувся...