Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

Осяяний сонцем зимовий ранок двоє найщасливіших створінь зустріли в блаженних обіймах одне одного.

– У мене ніколи в житті ще не було такого благословенного світанку, – солодко потягнувся Богдан і знову ніжно обвив мене руками. – Хіба в дитинстві, під Новий рік, як мама клала під подушку дарунки від Діда Мороза. Знаєш, вона дуже сумує за мною, коли я ганяю світом. Але до тебе виштовхала майже силоміць та наказала без щастя не повертатись. Я просив, щоб молилася за нас. Та вона й так це робить.

– Думаєш наші мами потоваришують? – раптом подумала я про свою шалену матусю. Та нам байдуже. Головне, що ми одне ціле, інше несуттєво.

– Златочко, а тобі це важливо? – почув мої думки Шеремет.

– Та ні, просто цікаво. Вони такі різні, а ми з тобою однакові, мов дві краплиночки роси, правда? – поцілувала я личко нареченого, а він танув від щастя й жартував:

– А як же фізика? Щось там про різнополюсність чи тяжіння?

– Так то ж фізика, а між нами блаженна хімія, з дуже потужною й таємничою формулою.

– Хочу перевірити формулу! – миттю завівся Богдан. Воно й не дивно, адже ми гуляли кухнею геть без одягу. Цей первісний стан заворожував і давав наснагу для продовження гріхопадіння.

– Ні! Я більше не можу. Ти порозганяєш в мені всіх малюків. Дай їм хоч трішки до мене звикнути...

– Я не збираюся проганяти, лише трішки додам!

І куди подівся той серйозний містер, що проводив співбесіду в Пасажі? Невже це я настільки зіпсована, щоб поруч Богдан Шеремет геть забув про розум? Якось треба його приборкати та збиратися до офісу.

– Пане, нас чекають на роботі. Будь ласка, пішли рятувати бізнес, бо наші непереливки завели продажі в тупик.

– Та пофіг мені ті продажі! Йди, закріпимо формулу, – безжально опустив мене на прохолодний скляний стіл цей сексуальний маніяк. Від гладенької поверхні по всьому тілу промайнуло гостре збудження і я вперлася ніжками в Його плечі.

Задоволений моєю згодою, він цілував нахабній жінці ступні, а долонею звабливо пестив мою нірку. Я стогнала від насолоди й відчувала млосне набухання в усьому тілі. В полоні гострих відчуттів ковзала слизькою поверхнею й розуміла, що готова виштовхнути з себе бурхливий потік. А мій невтомний бешкетник доводив тіло нареченої до повної експансії й тішився, як я здригаюся в конвульсіях блаженства. Тепер Він гаряче угамував свою нестримну хіть і ми були готові до сніданку.

Коли Шеремет чаклував над своєю борідкою, він сказав:

– Треба сьогодні обов’язково зателефонувати до вашого центрального РАЦСу. Вночі я згадав, що його директор мій постійний клієнт.

– Навіщо, коханий?

– Тобто: навіщо? Ти забула, що пообіцяла стати моєю дружиною?

– Ну, після того, що ти робив зі мною вночі, власне ім’я легко забути. Але стати твоєю дружиною я дуже хочу. Тільки весілля не люблю. Оті сварки між родичами, дурнувате публічне «гірко» та лялька на капоті? Це все старе й смішне, – пояснюю своє ставлення до урочистості й додаю: – Власне я й без штампика в паспорті завжди кохатиму тебе.

– Ну, без штампика не вийде. Адже наше життя простягатиметься між двох півкуль. І взагалі: як ти уявляєш статус маленьких Шереметиків? Вони ж повинні бути моїми! – здається повертався до здорового глузду серйозний бізнесмен.

А вже коли, після сніданку, вдягнув один зі своїх вишуканих костюмів, то знову перетворився на красунчика-магната. Тільки очі сяяли так, наче ввібрали в себе все сонце.

Наш ідеальний ранок розітнув дзвінок моєї мами. Останнім часом вона по-своєму намагалася підтримати мене та завзято проклинала Богдана.

– Привіт, дитятко! Ну, як ти ще не звільнилася від того супостата? – відразу напосілася вона.

– Ні, мамо, не звільнилася. Ти зараз на гучному зв’язку і я хочу вас з татком привітати. Ваша донька неймовірно щаслива й виходить заміж! – невідкладно доповіла батькам новину.

– Господи! За кого? – зойкнула імпульсивна жінка.

– Саме за супостата, якого я кохаю більше за життя! – спіймала бісики Його очей перенасичена задоволенням дочка.

– ...Батьку, а батьку! Доїздився ти зі своїми свердловинами! Дитина он без нас заміж виходить, а ти все в нафті купаєшся. Прикинь, доню, вчора приперлося брудне мов ніч. У них, бачите, нафта пішла! А мені її не відіпрати, все чисто викинула геть. У тебе не батько, а якийсь фанатик, – жалілася мама на своє «тяжке» життя. А я розсміялася,  бо фанатиків у родині ставало все більше.

– Оце в мене теща! До особистої зустрічі прийдеться серйозно готуватися. Це вам не  мільйонерські збори чи Букінгемський банкет. Тут компліментами не обійдешся. Тепер я розумію: звідки ти в мене така взялася, – сказав мені після почутого Шеремет.

– Ні мій любий, вона нормальна. Спочатку наїде та поступово відтане. Ти їх полюбиш, адже вони частина мене, – захищала я батьків.

– А знаєш, кохання моє, я тут подумав про весілля... Воно в нас буде та ще яке! Гучніше й особливіше ніж у будь-кого. Ми організуємо тут Екстраваганзу. Це щорічне зібрання-підсумок компанії. На нього запрошують вищих і найуспішніших представників та напихають захід попзірками. Правда цьогоріч збір запланований у Манілі, але я спробую переконати власника Inwey. Після такого заходу наші продажі злетять до неба, – знову вже перетворився на потік підприємливості мій Шеремет.

Я дивилася на своє щастя й не могла намилуватися. Скільки в одній людині може бути талантів? Цей чоловік розумний і вихований, добрий і уважний, а ще неймовірно солодкий коханець і моя божевільна пристрасть...

На шляху до офісу мене раптом осяяло:

– Любий, а я тут місце для зібрання підшукала. Скажи: клуб де ти мене вперше побачив підійде? Голлівуд великий та відомий у місті заклад. Треба лише поїхати туди й домовитися з власником. Думаю, грошики він любить й назустріч нам піде.

– Моє ж ти золото! От навіщо мені така розумна жінка? Інколи поруч з тобою я почуваюся школярем, – потягнувся до мене Богдан аби поцілувати й тут я скрикнула:

– Обережніше, прошу тебе! Господи, ледве не зачепились, – це я про те, що наше авто пройшло в кількох міліметрах від іншої швидкісної машини. Але Богдан вправно відреагував і не допустив небажаного дотику. Ми полегшено зітхнули, розсміялися й заїхали на стоянку Гулівера.

Розділ 21. Щастя з Inwey

Зранку прибіг стурбований чимось завскладу Захар Абрамович. Він завжди так гучно висловлював свої емоції, що чутно було на кілька поверхів. Богдан сьогодні ні в чому не відмовив хазяйновитому чоловікові й той підійшов до мене в приймальні, виховано нахилився та тихенько прошепотів:

– Не зупиняйся на досягнутому, квітко наша! Адже в боса крила виросли, що в піджак не вміщаються...

І побіг собі. А я таємниче посміхнулася й почала невідкладно готувати дизайнерський проєкт нашого запрошення на щорічний захід компанії. Довго думати не знадобилося. Я мала в галереї купу наших з Богданом щасливих фото, обрала одне та створила колаж з моєю запаморочливо прекрасною обручкою і красномовно підписала: «Щастя з Inwey».

Шеремет вже скучив і вийшов подивитися на мене, та раптом побачив на екрані готовий дизайн. Окрилений бос схилився, обійняв за плечі й лагідно наказав:

– Замовляй! Більше просто нічого додати. Хіба те, що я божевільно кохаю тебе! А ще ти в мене дивовижно талановита. Поїхали додому, пообідаємо...

Я пригорнулася щокою до його рідної руки й нагадала: