Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

– Так. Палати з тобою - моє призначення...

Від наших зізнань Богдан нетерпляче похитав головою й щиро вимовив:

– Я так більше не можу! Поставлю на аварійку й дійдемо пішки.

– Ти серйозно хочеш кинути свого красеня посеред цієї каші? – хазяйновито стримую потік його емоцій.

– Я зараз душу заклав би дияволу, тільки б опинитися вдома...

– Ого який ти грішний, мій коханий католику! Не треба закладати душу, бо вона належить лише мені. Тим більше, що ми майже доїхали, – намагаюся заспокоїти свого нестримного. Від очікування дива в мене також паморочиться в голові, але хтось та повинен бути поміркованішим.

Розділ 19. Ти вийдеш за мене

З горем пополам, безмежно щасливі, ми добрались до комплексу на Патріса Лумумби. Залишили Porsche на підземній стоянці й піднялися додому. Я не приходила сюди з моменту від’їзду Богдана до Штатів, аже мій дім там, де б’ється Його гаряче серце.

– Сонечко, вибач за безлад! – миттю штовхнув Богдан двері стінної шафи, схопив зі столика порожню склянку й намагався запхати її до посудомийки. Ясно, що шок від примирення заволодів нами та я взяла Шеремета за обидві руки й попрохала:

– Милий мій, не метушись. Безлад у моїй дурній голові, а тут поприбираємо потім. Я дуже скучила за ними...

Потягнулася до неймовірно жаданих губ і занурилася в Його обіймах. Боже, навіщо ти даєш людям такі почуття? Мені ж тепер здавалося, що то не просто цілунки, а панацея від усього болю, який накопичився в наших душах і виходить з усього тіла прямо через шкіру. Ми насолоджувалися й тихенько стогнали та шукали місця, котрі ще не встигли приголубити...

На мить я відсторонилася й попрохала:

– Я ручки помию?

– Тільки ручки, більше нічого. Я хочу випити весь твій аромат, від якого божеволію. Ці чарівними парфумами не в змозі приховати всього, що під ними...

– Я погано пахну? – здивовано примружилася дурна дівчина.

– Ти нестерпна і саме за це я тебе так блаженно кохаю. Пішли разом, бо я тебе саму не хочу відпускати навіть до ванної кімнати, – збуджено обмацував мене поглядом Богдан.

Колись раніше я не розуміла: навіщо в одній ванній кімнаті дві раковини? А тепер  ясно. Інколи двоє можуть так поспішати, що необхідно скоротити час на гігієну аби зайнятися більш важливими справами. А їх у нас скупчилося безліч!

Ось і зараз ми проклинали в думках виробників одягу за те, що начіпляли на ньому стільки застібок на ґудзиків... Це ж може мозок скалічити, доки все розстібнеш! Та ми впоралися і з цим та вже опинилися поруч з нашим крихітним ліжечком. На подіумі Шеремет прошепотів:

– Як порядний чоловік, я повинен зізнатися, що вже не безплідний і страшенно хочу невідкладно працювати над створенням нашої щасливої родини...

– Вогнику мій, ти повернув усе до природного стану? Але ж це боляче! І що тебе навіть помучити не можна? – втрачала я розум в передчутті Його бурхливих фантазій.

– Можна і дуже треба. А мій єдиний природний стан - це божеволіти в тобі. Інакше вже не вийде.

Далі він не зміг бути винахідливим чи ввічливим і поринув до моєї змоклої квіточки, стрімко та глибоко. Здавалося в цьому пристрасному запамороченні він не пам’ятає себе. Я ще ніколи не бувала в подібному трансі сексуальної насолоди та зараз поглинала втіху і тихо плакала...

Наші серця розмовляли про щось своє. Наші погляди з’єдналися й обмінювалися таємними думками, не потребуючи слів. Я марила, що літаю в невагомості та не могла насититися Ним. А щасливий повелитель милувався моїм блаженством і рухався віртуозно й натхненно, аж доки не залив у мене стрімкий потік гарячої довгоочікуваної сперми. Сьогодні його могутній оргазм супроводжувався нападом гучного божевілля, а я всмоктувала в себе дарунки Кохання і дурнувато мріяла про нашу малечу.

– О, як же я боявся, що цього вже не станеться. Що ти мене зненавидиш і проженеш. Але тепер МИ разом назавжди... – знесилений щасливий Шеремет улігся поруч і дивився на мене поглядом щасливої дитини, якій дозволили найзаповітнішу із мрій. Він пестив моє лице, а я заплющила очі та в блаженстві підставляла йому щічки.

– Прошу, не нагадуй ті мертві дні. МИ нарізно не можемо жити, – у медовому запамороченні ледве повертаю язиком.

Мій чарівний бос не каже нічого, а простягає руку до столика й бере звідти яскраву коробочку.

– Златочко моя, я привіз тобі подарунок, – мерехтять його збуджені очі.

– Знову аметист? – посміхаюся, пригадуючи його перший дарунок.

– Ні, такий буває тільки раз у житті. Єдиний, до самої смерті...

Він відкрив і я побачила красу, якої навіть уявити не сміла. Це була обручка, але не просто кільце з каменем, а щось неймовірне. Два переплетені діамантові сердечка, з’єднані одним чистим і прекрасним діамантом.

– Кохана моя, єдина на землі, ти вийдеш за мене? – шепоче Він і здається, що у світі знову запала вселенська тиша.

Мій Шеремет з насолодою очікує на відповідь, хоч точно знає її. А я виштовхую повітря, що заважає дихати й на грані втрати свідомості відповідаю Йому:

– Так, Коханий! Я народжена, щоб бути твоєю, такою й залишуся назавжди.

З блаженним стогоном насолоди Богдан одягає мені на пальчика те диво й пригортає до себе зі словами:

– Яка неповторна мить. Боже, подаруй нам її навіки! Більше нікуди не хочу: тільки з тобою, лише в тобі...

Щасливі й неймовірно грішні, ми кохалися до самого ранку. Зробили невеличку перерву, щоб сходити до нічного супермаркету. Потім пили за наше Щастя колекційне вино, яке припас мій чоловік для цієї урочистої події, годували одне одного з рук і поверталися до ліжка, аби палати одне в одному новою пристрастю.

Інколи я милувалася красою на своєму пальчику й віддзеркалювалася блаженством в очах коханого:

– Скажи: навіщо ти купив? Ми ж посварилися?

– Я замовив у ювеліра відразу як прилетів, ще до сварки, а виконали вже після. Тільки я все одно молився, щоб ти опам’яталася й погодилась бути моєю. І Бог мене почув, – бавився моїми вустами Шеремет та наразі був схожий на сімнадцятирічного хлопчиська, щасливого й неконтрольовано збудженого.

– Господи, як же страшно було думати, що ми розійшлись. Я хотіла померти. Вероніка розповіла про дівчину, яку зрадив коханий і вона на очах у всіх вкоротила собі віку в клубі, поруч зі сценою... Знаєш, Ніка тебе захищала й весь час казала, що ми не зможемо розлучитися, якщо зустрілися з її легкої руки, – у своєму неземному щасті я згадувала бідолашну подругу.

– Так, вона хороша. Я це відчув, ще як просив показати стежинку до Тебе. А коли доторкнувся вперше до твоєї руки – усвідомив свою долю. Більше ніколи не сумнівайся в моїй вірності. Ми призначені одне одному Богом. І змінити цього ніхто й ніщо не зможе... Хочу кохати тебе!

Розділ 20. Блаженна хімія