Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

гострі ікла. «Невже я єдина людина у цьому страшному місці, а всі інші — звірюки, ладні розірвати мене на шматки?»

Потім він згадав Алая. «Ні, у кожній армії є людина, бодай одна, з якою варто зійтися».

Раптом, без жодної команди, сміх припинився, хлопці застигли на місці. Ендер обернувся до дверей. У проході стояв хлопчик, високий і гнучкий, із гарними чорними очима й чітко окресленими вустами. Весь його вигляд свідчив про витонченість натури.

«За цією вродою я піду куди завгодно, — вимовив внутрішній голос Ендера. — Я хочу бачити світ цими очима».

— Хто ти? — спокійно спитав хлопчик.

— Ендер Віггін, сер, — відповів Ендер. — Переведений зі свого набору до Армії Саламандр.

Він простягнув свій припис. Хлопчик узяв папірець упевненим рухом, не зачепивши руки Ендера.

— Скільки тобі років? — поцікавився він.

— Сім. Майже.

Так само спокійно командир продовжив:

— Я запитав, скільки тобі років зараз, а не в майбутньому.

— Мені шість років, дев’ять місяців і дванадцять днів.

— Скільки часу ти провів у бійцівській кімнаті?

— Кілька місяців. Я пристойно стріляю.

— Вас навчали бойовим маневрам? Ти знаєш, що таке бути частиною взводу? У вас були спільні заняття?

Ні про що таке Ендер не чув. Він похитав головою.

Мадрид поглянув на нього, ніби оцінював.

— Ти невдовзі зрозумієш, наскільки люблять офіцери, що керують цією школою, а особливо майор Андерсон, різні розіграші. Армія Саламандр ледве-ледве почала виходити з ганебного занепаду. Ми роздовбали Щурів, Скорпіонів, Хортів і ладні битися за місце лідера. І, зрозуміло, саме мені підсовують геть нікчемного, нетренованого, безнадійно відсталого й недорозвинутого бійця — тебе.

Петра спокійно зауважила:

— А він не дуже радіє знайомству з тобою.

— Замовкни, Акарнян, — сказав Мадрид. — За однією перешкодою нам ставлять другу. Та які перепони не ставили б офіцери у нас на шляху, ми все ще…

— Саламандри! — у один голос гаркнули бійці.

Ендер здогадався, що відбувається. Це гра, ритуал. Мадрид не хотів завдати йому болю. Він просто прагнув упоратися з несподіваною ситуацією й використати її для зміцнення своєї влади всередині армії.

— Ми вогонь, що їх зжере цілком: і пащі, і кишки, серця й голови. Хоч у вогню багато язиків — багаття одне.

— Саламандри! — знову вигукнули.

— І навіть цей нас не послабить, — сказав Мадрид.

— Я докладу зусиль, я швидко навчуся. — У Ендера майнула примарна сподіванка.

— Я не давав тобі слова. Я маю намір обміняти тебе так швидко, як тільки можна. Мені, мабуть, доведеться доважити до тебе когось ціннішого, та поки ти такий малий, ти більш, ніж нікчемний. Ще один невдаха, заморожений у кожному бою, — ось що ти таке. А зараз у нашій армії кожен заморожений солдат упливає на підсумок гри. Особисто я нічого проти тебе не маю, Віггін, але впевнений, що ти зможеш потренуватися за ще чий-небудь кошт.

— Він сама доброзичливість, — вставила Петра.

Мадрид спокійнісінько підійшов до дівчинки й ударив її по обличчю зовнішнім боком долоні. Почувся негучний удар — Бонзо зачепив її лише кінчиками пальців, але на щоці запалали чотири багряні плями; там, де нігті подряпали шкіру, проступили дрібні краплини крові.

— Ось мої розпорядження, Віггін, і, маю надію, мені не доведеться повторювати це вдруге. Коли ми тренуватимемося в бійцівській кімнаті, ти не забираєшся геть. Звісно, ти маєш бути на місці, але тебе не зараховано до жодного взводу. Ти не братимеш участі у відпрацюванні маневрів. Коли нас викличуть на бій, ти хутко вдягнешся й прийдеш з усіма до воріт, але ввійдеш крізь них лише за чотири хвилини після початку гри. Залишишся біля воріт і в жодному разі не почнеш стріляти. І так до самого кінця гри.

Ендер кивнув. Отже, він знову ніхто. Залишалося сподіватися, що обмін відбудеться якнайшвидше.

Також він зауважив, що Петра не закричала від болю, навіть не підняла руку до щоки, хоча кров із ранки потекла червоною цівкою вниз по підборіддю до шиї. Нехай вона погана вівця цієї армії, але якщо Бонзо Мадрид не бажає дружби, то чому б Ендеру не подружитися з Петрою.

Йому вказали на ліжко у віддаленому кінці бараку, верхнє місце. Лежачи на спині, він не бачив дверей — заважав вигин стелі. Поряд лежали інші хлопчики, на вигляд такі самі сумні й насуплені.

Покидьки Армії Саламандр, жоден із них не привітався з Ендером навіть жестом.

Ендер приклав руку до тумбочки і спробував відчинити її, однак нічого не вийшло. Потім він зрозумів, що ані тумбочка, ані три секції шафи взагалі не замкнені. На всіх чотирьох дверцятах висіло кільце, потягнувши за яке, можна було вільно їх відчинити. Ендер не матиме тепер нічого власного у справжній армії. У шафі лежала форма, не блакитна, як у новачків, а темно-зелена з помаранчевою вставкою — комбінезон Армії Саламандр, який був дещо завеликий на хлопця. Та, певно, армійські комбінезони шилися не з розрахунку на шестилітніх.

Ендер почав знімати свою нову уніформу, і побачив, як до його ліжка проходом наближається Петра Акарнян. Він зіскочив із постелі на підлогу, щоби привітати дівчинку.

— Не парся, чувак, — кинула вона. — Я ж не офіцер.

— Ти командир взводу, хіба ні?

Поряд хтось гигикнув.

— Чому ти так вирішив, Віггін?

— Твоє ліжко біля самого входу.

— Ліжко біля входу тому, що просто я кращий стрілець у цій клятій саламандрівській армії. А ще Бонзо труситься, що я почну революцію, якщо взводні не наглядатимуть за мною. Ніби з цими хлопаками можна почати щось особливе.

Вона зневажливо махнула рукою у бік насуплених хлопців на сусідніх ліжках.

І чого вона постійно намагається наламати дров, зробити ще гірше, ніж є?

— Кожен із них кращий за мене, — відповів Ендер, намагаючись переконати своїх нових товаришів, що не поділяє її ставлення.

— Я дівчинка, — сказала Петра, — а ти шестилітнє маля, у нас багато спільного. Чому б нам не стати друзями?

— Домашнє завдання я за тебе не робитиму.

До Петри не відразу дійшло, що це жарт.

— Еге ж, у вас військова підготовка обмежується грою. Тут не так, як у новачків. Історія, стратегія, тактика, жучари й математика з астрономією — ось що потрібно пілотам і командирам. Сам побачиш.

— Гаразд, ми друзі. Що далі? — спитав Ендер, імітуючи її підкреслено недбалу манеру говорити.

— Бонзо не дозволить тобі тренуватися. Він просто накаже взяти ноут до бійцівської кімнати й робити уроки. І він має рацію, по-своєму, — йому не потрібно, щоби зовсім недосвідчений малюк став зривати заняття з точного маневрування. Бонзо, він же такий тендітний, такий витончений: помочиться — і краплі не проллє повз.

Ендер