Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

Дія роману відбувається в 2135 році. Людство пережило два вторгнення іншопланетної раси «жучар», лише дивом уцілівши, і готується до чергового вторгнення. Для пошуку пілотів і воєначальників, здатних принести Землі перемогу, створюється військова школа, в яку відправляють найталановитіших дітей із раннього віку.
Серед цих дітей і головний герой книги — Ендрю (Ендер) Віггін, майбутній командувач Міжнародного флоту Землі та єдина надія людства на порятунок. 

Орсон Скотт Кард

Гра Ендера

Джефрі, котрий нагадав, якими старими та юними бувають діти.

1. Третяк

— Я дивився його очима, слухав його вухами, тож будьте певні: нам потрібен саме він. Майже ідеально підходить.

— Про його брата ви казали так само.

— Його брат не пройшов випробування з інших причин, він обдарований, безперечно.

— Не забувайте про сестру. Він і сам викликає сумніви: піддається впливу, надто покірливий.

— У випадку, якщо ті, хто впливають, — не вороги.

— І що накажете робити, постійно оточувати його ворогами?

— Чом би й ні?

— А хто там казав, що цей хлопчик йому до вподоби?

— Я просто добрий дядечко порівняно з жучарами, а якщо вони його захоплять…

— Гаразд, адже нам належить урятувати світ, не більше й не менше. Забирай його — він твій.

Жінка-спостерігач привітно всміхнулася хлопчикові та погладила його по голові.

— Ендрю, тобі вже, напевно, страшенно набрид цей монітор. Але є приємна новина — сьогодні ти його позбавишся. Ми просто знімемо цю штуку — раз-два, і зовсім не боляче.

Ендер кивнув. Брешуть, звісно, що буде «зовсім не боляче», адже дорослі так казали завжди, коли завдавали йому болю. Брехня часто більш промовиста за правду, тому Ендер чітко уявляв, що його очікує.

— Ендрю, ти лише підійди та присядь на цей стіл. Почекай, лікар за хвилинку прийде.

Монітор знімуть. Ендер уявив шию без мініатюрного записувача: «Можна крутитися в ліжку, і він не тиснутиме. Він не мулятиме і не нагріватиметься, коли миюся в душі. А Пітер припинить чіплятися до мене. Прийду додому, скажу йому, що я без монітора, він побачить — я також не пройшов, я такий самий звичайний хлопчик, як і він. Потім не буде так погано, коли він мені пробачить, що я носив монітор на цілий рік довше за нього. І ми будемо… Ні, навряд чи друзями. Пітер лютий, спалахує через дрібниці. Будемо братами — не ворогами, не друзями, а братами. Житимемо під одним дахом, він просто дасть мені спокій, перестане мене ненавидіти. І коли йому заманеться грати в астронавтів і жучар, то замість того, щоби грати з ним, я зможу піти читати книжку».

Але пусте — Ендер знав, що Пітер не відчепиться. У очах Пітера спалахувало щось лихе, і коли Ендер помічав цей погляд, зблиск, то розумів: єдине, чого очікувати не варто, — що Пітер облишить його. Наприклад: «Я вчуся грати на піаніно, Ендере. Ходімо, перегортатимеш мені сторінки. Що, хлопчик-з-жучком надто заклопотаний, аби допомагати братикові? Що, дуже вумний? Та ні, ні до чого твоя допомога. Без тебе обійдуся, мале байстря, третяк дрібний».

— Це триватиме недовго, — сказав лікар.

Ендер кивнув.

— Він зроблений легкознімним, тобі не загрожуватиме небезпека отримання подряпини чи занесення інфекції. Буде трохи лоскотно, а в декого навіть виникає відчуття втрати. Це коли прагнеш щось знайти, а тобі не вдається, і сам уже не можеш пригадати, що загубив. Можеш бути певним: ти шукаєш монітор, а його немає. Усе минеться за кілька днів.

Лікар викручував щось із потилиці Ендера, коли раптовий біль розпеченою голкою пройняв його наскрізь. Судоми пронизали спину, тіло різко вигнулося назад — Ендер ударився головою об стіл. Ноги смикнуло догори, руки перекрутилися від болю.

— Діді! — покликав лікар. — Допоможи мені!

Захекавшись, улетіла, медсестра.

— Треба розслабити м’язи. Сюди, хутко! Чого чекаєш?

Що вони робили — Ендер не бачив. Його тіпнуло вбік так, що він упав зі столу.

— Хапайте! — вигукнула медсестра.

— Тримай, тримай його.

— Самі спробуйте — він дужчий за мене.

— Не так різко! Серце може зупинитися!

Ендер відчув укол у шию над коміром сорочки. Почало пекти, та м’язи, там, куди поширювався цей вогонь, розслаблялися. Нарешті можна було заплакати від болю та переляку.

— Ендрю, все гаразд? — спитала медсестра.

А Ендрю втратив дар мови. Його підняли та поклали на стіл, перевіряли пульс і решту всього, чого Ендер взагалі не розумів. У лікаря тремтіли руки й дрижав голос.

— Вони змушують дитину три роки носити цю річ — і на що вони сподіваються? Сьогодні ми його мало не вимкнули, ось так! Запросто могли назавжди відключити йому мозок.

— Скільки триває дія препарату? — запитала медсестра.

— Хлопчику необхідно лежати тут щонайменше годину. Наглядай за ним. Якщо за п’ятнадцять хвилин він не заговорить, поклич мене. Ми справді могли його відімкнути. Я вам не жучара, щоб усе знати наперед.

Ендер повернувся в клас до пані Пемфрі за чверть години до закінчення уроку, і все ще ледь тримався на ногах.

— Усе гаразд, Ендрю? — спитала вчителька.

Він кивнув.

— Ти захворів?

Він похитав головою.

— Вигляд у тебе кепський.

— У мене все о’кей.

— Краще тобі сісти, Ендрю, — порадила вчителька.

Він попрямував до своєї парти, та зупинився: «Що мені треба? Сам не знаю, що шукаю…».

— Твоє місце — ось там, — підказала вчителька.

Він сів, а втім, щось було не так, чогось бракувало. Знайдеться.

— Де твій монік? — поцікавилася дівчинка, що сиділа за ним.

Ендрю здригнувся.

— Він без моніка, — пошепки повідомляла вона іншим.

Ендрю дотягнувся рукою до шиї. Те місце заліпили пластиром.

Монітору не було, отже, Ендер тепер нічим не відрізнявся від решти дітей.

— Що, Ендере, вилетів? — обернувся хлопчик із сусідньої парти.

Як же його звати, Пітер? Ні, якось інакше.

— Тихше, Стілсон, — гримнула на цього хлопчика вчителька.

Той посміхався.

Учителька розповідала про правила множення. Ендер натомість зосередився на власній парті-комп’ютері: спочатку намалював мапу скелястих островів, а потім дав команду парті перевести це у три виміри й повертав зображення так, щоби побачити його з різних ракурсів. Якщо вчителька і помітить, чим він зайнятий, то не чіпатиме: які зауваження? Вона ж знає, що Ендер відповість на будь-які запитання; навіть якщо їй здається, що він відволікається.

У кутку парти виникло слово й парадним кроком рушило по периметру. Ще поки воно крутилося, повертаючись то боком, то задом наперед, перш ніж стати правильно, Ендер уже знав його ще до того, як зміг прочитати: «ТРЕТЯК».

Хлопець усміхнувся, бо це саме він вигадав, як пересилати слова з парти на парту, як змушувати їх марширувати. Він пишався винаходом, навіть коли вороги користувалися цим, щоб ображати його. Хіба винен Ендер, що народився третім? Урядовцям таке спало на думку, і вони дали на його народження офіційний дозвіл — інакше третяка Ендера не прийняли б до школи. А зараз він без монітора. Експеримент «Ендрю