Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— Бійцівська кімната постійно відчинена. Якщо хочеш, можемо піти туди у вільний час, і я навчу тебе всьому, що знаю. Я, може, не найкращий боєць у школі, але знаю й умію більше за тебе.

— Якщо ти згодна, — відповів Ендер.

— Почнемо завтра після сніданку.

— А якщо кімната буде зайнята? Коли я був у молодшій групі, ми теж ходили туди після сніданку.

— Пусте, адже тут дев’ять бійцівських кімнат.

— Я ніколи не чув про решту.

— Вхід у них один. Центр Бійцівської школи — схожий на вісь колеса воза — складений із бійцівських кімнат. Вони не обертаються разом з усією станцією, і там нульове тяжіння. Вони просто лишаються на місці, не крутяться й не падають. Але вони влаштовані так, що двері всіх бійцівських кімнат виходять у той коридор, через який ми йдемо. Ти входиш усередину, в цей час станція пересувається, і наступна команда потрапляє в іншу кімнату.

— Ясно.

— Домовились? Одразу після сніданку.

— Гаразд.

Вона пішла проходом.

— Петра, — покликав він.

Вона озирнулася.

— Дякую.

Петра нічого не відповіла й попрямувала далі між ліжками.

Ендер знову виліз на постіль і скинув комбінезон. Лежачи голим на ліжку він порався зі своїм новим ноутбуком, намагаючись розібратися, що вчителі зробили з його кодами й доступами. Зрозуміло, його систему захисту вони просто стерли. Йому тут нічого не належало, навіть файли на комп’ютері.

Лампи трохи потьмяніли, це означало, що скоро відбій. Ендер не знав, де душова. Хлопчик із сусіднього ліжка підказав:

— Перші двері наліво. Ми миємося разом зі Щурами, Білками й Кондорами.

Ендер подякував і попрямував туди, але хлопчик його зупинив.

— Не можна йти просто так, поза бараком ми носимо форму, завжди.

— І в туалет, що, також?

— Особливо туди. І тобі заборонено розмовляти з хлопцями з інших армій. Що в туалеті, що в їдальні. Це може прокотити в ігровій кімнаті й, само собою, якщо вчитель накаже. Але якщо Бонзо тебе піймає — ти труп. Зрозумів?

— Дякую.

— І ще. Якщо Бонзо побачить, що ти голяка ходиш перед Петрою, він розлютиться.

— Так вона ж сама була роздягнена, коли я прийшов, хіба ні?

— Вона робить, що хоче, а тобі не можна роздягатися. Це наказ.

Дурний наказ. Петра поки що не відрізняється від хлопчиків.

Недоречна заборона. Вона відокремлювала Петру від решти, поділяла армію. Украй нерозумно. Як Бонзо примудряється командувати, якщо не розуміє таких елементарних речей? Алай був би кращим командиром: він знає, як об’єднувати людей.

«Я також знаю, — подумав Ендер. — Коли-небудь і я стану командиром».

Він мив руки в душовій, коли почув позад себе голос:

— Вони що, почали вдягати у форму Саламандр немовлят?

Ендер не відреагував, просто витер руки.

— Ти диви, вони зараховують малят до Армії Саламандр! Ви на нього подивіться, він у мене між ногами легко пройде, а я й не помічу!

— Хто б сумнівався, Дінку? — підтакнув йому хтось.

— Та це ж Віггін! Це той розумник, що був у ігровій кімнаті.

Усміхнений, Ендер рушив коридором. Нехай він і куций на зріст, але його ім’я вже відоме. Нехай поза ігровою кімнатою, то пусте. Але про нього ще заговорять усі. Можливо, це станеться вже потому, як він полишить Армію Саламандр. Та все ж незабаром.

Петра чекала в коридорі, що вів до кімнати для битв.

— Стій, — сказала вона Ендеру. — Щойно зайшла Армія Кролів, і потрібно кілька хвилин, аби змінити кімнату.

Ендер присів біля неї.

— У бійцівській кімнаті є дещо більше, ніж проста зміна з однієї на другу, — промовив він. — Наприклад, чому до того, як ми входимо в кімнату, в коридорі існує сила тяжіння?

Петра заплющила очі.

— Якщо кімнати для бою дійсно пересуваються довільно, що відбувається, коли одна з’єднується? Чому вона не рухається разом зі школою?

Ендер згідно покивав головою.

— Тут багато таємниць, — Петра перейшла на шепіт. — Тільки не пхай туди свого носа. З останнім солдатом, який намагався це зробити, стався жах. Коли його знайшли, він звисав ногами зі стелі, головою в унітаз.

— Отож я не перший, хто ставить запитання.

— Запам’ятай мої слова, хлопчику. — Слово «хлопчику» прозвучало дружньо, не зверхньо. — Більше правди, ніж треба, вони не відкриють ніколи. Проте кожна мисляча дитина знає, що в науці сталися великі зміни з часів старого Мазера Ракхема й Переможного флоту. Очевидно, що тепер ми навчилися контролювати силу тяжіння, тобто вмикати й вимикати її, змінювати напрям чи навіть відображати. Я думала про різні речі, які можна робити зі зброєю сили тяжіння й гонками сили тяжіння на космічних кораблях. І уявляла, як космічні кораблі рухаються поблизу планет. Можливо, відображуючи власну силу тяжіння планети на себе, тільки зі зворотного напряму, відривають від них великі шматки й спрямовують її на менший об’єкт. Та вони мовчать.

Ендер зрозумів навіть більше, ніж вона сказала. Маніпуляції з силою тяжіння — одне, а хитрощі офіцерів — геть інше. Та головна думка: вороги — не інші армії, а дорослі. Вони ніколи не говорять правди.

— Ходімо, хлопчику, — покликала Петра. — бійцівська кімната готова. Рука в Петри міцна, ворога вб’є вона. — Петра захихотіла. — Вони називають мене поетеса Петра.

— А ще кажуть, що ти навіжена.

— Можеш повірити, малий.

У сумці в Петри було десять куль-мішеней. Однією рукою Ендер тримав її за костюм, другою притримувався за стіну, щоби вона з силою кинула кулі в різних напрямках. Вони відскакували при нульовому тяжінні.

— Відпусти, — попросила Петра.

Вона відсунулася, навмисне крутнувшись, і кількома вмілими рухами руки вирівнялася й почала цілитися в кулі-мішені одна за одною. Коли вона кинула першу, її світло з білого стало червоним. Ендер знав, що зміна кольору тривала менше двох хвилин. Коли вона взяла останню кулю, лише одна встигла знову стати білою.

Петра точно відскочила від стіни й на високій швидкості повернулася до Ендера. Він спіймав її, допоміг погасити швидкість і приземлитися — одна з перших технік, засвоєна ним, ще коли він був початківцем.

— Ти добре справляєшся, — зауважив Ендер.

— Не краще за інших. Ти теж це освоїш.

Вона навчила тримати руку прямо й цілитися всією рукою.

— Більшість солдатів не розуміють, що чим далі розташовується ціль, тим довше слід утримувати промінь у межах кола приблизно в два сантиметри. Це різниця між десятою частиною секунди й половиною секунди, проте в битві то значний час. Багато солдатів уважають, що промахнуться, просто вони надто швидко рухаються. Не можна розмахувати бластером, наче мечем, — слід цілитися.

Петра використала кулеверт, аби повернути кулі, а тоді поволі, одну за одною, запустила