Борис Григоріович Херсон - Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон

сонечко травичка і деревце

творіння Божого начерки чорновики

ось на фото дитяче мисляче немислиме лице

хлопчик в матросці прозорий як усі малюки

притискає до грудей іграшку ведмедика або коня

реальний світ нестерпний й жорстокий насамперед

добре коли мама згори дивиться на дитину зрання

коли кінь дерев’яний та триколісний велосипед

Волошин в Криму

В балахоні-хітоні він стоїть на балконі,

перераховуючи химерні хмари славетної Кіммерії.

Кілька птахів щебечуть у вічнозеленій кроні

хвалу Ісусу і приснодіві Марії,

хвалу більшовизму, пролетарям і чекістам,

хвалу страждальцям, розстріляним під гарячу руку,

Кримський пейзаж неохайний, майже розхристаний,

поезія в ньому жива, приречена на муку.

Молитися за усіх літати над смертельною сутичкою,

нагадуючи валькірію в чоловічому тілі навколо,

але молитва виходить якоюсь жалюгідною і хиткою,

спотикається думка, у кожному слові – крамола,

і політ виходить безкрилий, важкий, обірватись готовий,

і вниз дивитися важко, а вгору – не маєш права.

У більшовиків підхід кривавий, зате науковий,

і народу щастя, й катам – забава.

Але стільки самозабуття в пташиних трелях,

і скала – точний профіль піїта, і море звучно, як ліра піїту,

і хмар прекрасних більше у його акварелях,

ніж в небі за всю історію стародавнього світу.

На тлі російської трагедії татари малопомітні,

але подекуди трапляються, є ще караїми,

греки і кримчаки – але всі вони безмовні, літні,

всі вони безмовні, а краще б були незримі.

Коли б вони зникли, православним було б зручніше

ненавидіти, при нагоді – і вбивати у полі й у храмі.

Громадянські війни були б чистіше, траплялися частіше.

І крові хвиля була б висока і пружна як твоє цунамі.

І, молячись за тих і інших, поетові було б спокійніше

дивитися з балкона в хітоні на Кіммерію, зливаючись з нею,

на те, що здавалося сутичкою, а виявилося бійнею, й інше —

те, що здавалося правдою, а виявилося – маячнею.

Одеса з одним «с»

♦ ♦ ♦

хто не з нами, звісно, – той проти нас.

подивіться, люди, – увесь реакційний світ.

але ж на вулиці літо. продають хлібний квас.

господи, як же пахне духмяний липовий цвіт!

які дівчата йдуть дивитись вечірнє кіно

про мужність якогось радянського розвідника.

на коротких хвилях радіо – інформаційне лайно.

підкидає ядерну зброю американська рука.

але ж продають морозиво, до речі, дуже смачне.

ленінградське у шоколаді, молочне, або пломбір.

жебрак на розі співає щось тяжке і сумне.

мабуть на ідиш, ймовірно – про боротьбу за мир

про мертвий світ, в якому він був молодим,

міг працювати й залицятися до дівчат.

коли сонце одеське гріло й сяяло над ним,

відбиваючись від води мов від старих свічад.

спираючись на милицю, тягне акордеон

болить плече й німіє права рука.

а за спиною жебрацькою мармуровий Лаокоон

з відбитим фалосом – доля в нього така.

♦ ♦ ♦

навіщо я жив у південному місті

де ніч мов та річка текла

навіщо любив я дівчину в намисті

з богемського синього скла

навіщо як дурень стояв під балконом

дивився у темне вікно

молився Пречистій святим та іконам

нехай засвітиться воно

навіщо ходив по бульвару підлітком

як іншої справи не мав

навіщо ступав по базальтовим плиткам

каштани з землі підіймав

навіщо ходив кривим провулком

де друг мене зрадивши жив

я в рідному місті не маю притулку

здається що не заслужив

здається що я пережив всі бажання

і серце втомилось моє

та дякую Богу що дав мі кохання

нехай він всім людям дає

♦ ♦ ♦

містом розноситься вибухівка у пластикових пакетах

у господарських сумках і в невеличких валізах

гарячі чомусь асфальт і бруківка є щось у їхніх секретах

після вибухів це всього лиш уточнення даних тому що криза

скільки вибито вікон та скільки балконів упало

скільки вбитих і покалічених може всі живі та здорові

лиш налякані тим, що життя мирного раптом не стало

трапилася війна а закони війни суворі з печаттю крові

а може законів просто нема так і входять вибухи в звичку

не встаємо з-за столу лиш здригнемося дивлячись хмуро вперто

підбирає зброю наш ворог десь як злодій підбирає відмичку

ну а двері вони відчинені якщо казати відверто

♦ ♦ ♦

Яша! Швидше додому, Яша!

*

Так звуть дитину,

яка загралася у дворі.

Пора обідати.

*

В цьому випадку мова йде

не про дитину, про старого.

Старе як мале.

Яша, додому, Яша!

*

Вони грають в доміно

в дальньому кутку двору.

Нервова, з тремтінням тінь старої акації

перекриває дощатий стіл.

Четверо людей похилого віку,

схожих один на одного,

як рідні брати.

Власне, вони брати.

крім одного – Яші.

*

Яша, додому, Яша!

*

Яша зазвичай не йде.

Фірі доводиться виходити у двір,

і, як вона каже,

тягти його за вуха.

Борщ холоне,

борщ холоне, ти чуєш?

Душно, неймовірно душно,

схоже, збирається дощ.

А куди він збирається?

*

Але іноді вона не знаходить Яшу у дворі.

І тоді вона йде уздовж всього кварталу,

ніколи