Rexana Keys - Заборонені почуття , Rexana Keys

                                                                                                                                                                                                 Ден

Приїхавши пізно вечері я стояв біля свого будинку. Десь далеко я чув незнайомий мені голос. Обійшовши будинок я побачив її. Мила на перший погляд білявка яка розмовляла по телефону.                                                                           

-А це ще хто така? Невже нова пасія батька,-подумав я. Ні не може бути на вигляд вона моя однолітка. Дівчина ще трохи поговорила і попрямувала в будинок. З впевненістю з якою вона йшла я одразу ж зрозумів , що був правий, але батько нічого не казав про неї, хоча й навіщо,якщо я добре пам'ятаю  що жодна жінка не затримувалися надовго.  Зі злості я пішов за нею . Увійшовши в кухню я побачив її зі склянкою в руках.                                                                                   

 -ти , ще хто така? Що ти робиш у моєму будинку?

Вона стояла нерухомо. Я бачив страх в її очах але це мене й зацікавило в ній.                                         

— Я...я тут живу. А ти хто такий? І це, що ти робиш у моєму будинку ?— відповіла мені тримтячим голосом. Дійсно хто я такий -на мить промайнуло в моїй голові.В її будинку? Цікаво коли цейї будинок став її?                                                                

— Ну, на майбутнє, не лазь у моєму будинку без дозволу, — спеціально наголосивши на слові моєму сказав їй.На що у відповідь я побачив як вона закипає.                                                                 

— Без твого дозволу, та ким ти себе вважаєш ?— грубо відповіла мені. Ого , а вона виявляється з характером.                                                                         

— Саме так, без дозволу. Те що ти тут живеш не робить з тебе господиню цього будинку , а от я є справжнім господарем цього будинку , і  завтра ми ще  з'ясуємо на яких ти тут правах. І не думай, що тут можна робити все, що хочеш.                           

Піднявшись до своєї кімнати, я прийняв душ та ліг в ліжко .Пів ночі я не міг спати , в голові засіла ця дика кішка, яка не лізе за словом в кишеню , а рубає не дивлячись. До нестями красива .Так стоп , потрібно викинути її зі своєї голови. Чому я взагалі про неї думаю. Вона така сама як всі інші що були в батька, продажні стерви яким потрібні тільки бабки. З цими думками я заснув.                  

Сидячи на дивані, я не міг відірвати погляд від екрана телефону, хоча думки були десь далеко. Її присутність у моєму житті, навіть якщо вона і чергова пасія батька відчувалася як неприємний тягар. Кожен раз, коли я закривав очі відчував, як вона намагається вдертися в мій простір.                 

— Привіт, — почув я близько біля себе.Я сидів не рухомо. Лиш ледь помітно кивнув головою. Трохи опустивши телефон я побачив її перед собою. Вона сіла на диван навпроти і наче вагалася чи слід почати розмову.                                                        

Коли вона спробувала заговорити про порозуміння, мене охопило роздратування. Я не хотів з нею говорити. Моя відповідь була різкою, але правда була в тому, що я не міг ризикувати відкритися. "Ти не знаєш мене," — сказав я, усвідомлюючи, що ці слова можуть ранити її. Але краще так, ніж відкрити двері в світ, де є тільки біль. Я знав, що це її розчарує, але як інакше? Відгородившись, я намагався зберегти те, що залишилося від мене.                                                     

Через деякий час до вітальні увійшов батько і Анна.Це моментально змінило моє відчуття — я став відкритим і доброзичливим. Але з Нікою все було інакше. Вона сиділа, намагаючись приховати шок. Я відчував холод і дистанцію, хоча вона мені нічого не зробила.                                                             

Наше мовчання порушив батько.
— Як справи, синку? Чому ти не сказав, що приїдеш?  
 

— Усе добре, просто трохи втомився, ти що, не радий?  

Ніка кивнула, видаючи байдужість, але її погляд був сповнений тривоги. Я сказав:  
— Так, звісно. Спільна мова… це завжди важливо.  
В її очах блиснула іронія, але мама не помітила.

На сніданку Девід запитав:  
— То як ви познайомилися?  
Я обережно відвів погляд і відповів:  
— Так, трошки.  

Потім я спитав Ніку:  
— А ти надовго тут?  
Її відповідь здивувала:  
— Мене звати Домініка. Це для близьких людей я Ніка.  
Я з сарказмом сказав:  
— Але ми ж тепер, вроді, брат і сестра, тож розслабся.

Після сніданку, коли мама з Девідом поїхали, тиша стала важкою. Я відчував, що не можу терпіти цю напругу, тому запитав:  
— Як? Як я з тобою поводжуся? Що ти хочеш почути?  

Вона продовжила:  
— Чому перед батьками ти такий милий, а зі мною такий холодний, грубий?  
Я відповів:  
— Це не твоє діло. Просто живи своїм життям і не звертай уваги на мене.  

Вона знову запитала:  
— Чому ти так мене ненавидиш? Що я зробила?  
Я тихо сказав:  
— Я тебе не ненавиджу. Просто… це все… Розмова закінчена.  

Я вийшов, відчуваючи, як її слова чіпляють мене. Пізніше, коли я зайшов до кімнати, побачив, як вона плаче. Я саркастично запитав:  
— Ти... ти що, плачеш? Хлопець кинув чи що?  

Вона, розгублена, почала кричати:  
— Хто ти такий, щоб отак зі мною говорити? Що тобі взагалі треба?!  
Я відчув цікавість, але не зрозумів, як реагувати. Вона продовжила:  
— Ти навіть не уявляєш, що я переживаю! Мій батько... У нього операція.  

Я не знав, що сказати, і вибачився:  
— Вибач, я не знав. Я просто не повинен був так говорити...  

Але вона вже вийшла з кімнати. Залишившись сам, я зрозумів, що нам ще багато чого потрібно вирішити. Цілий день я думав про те що я не мав права так з нею розмовляти. Вечері коли Ніка не спустилася на вечерю мені стало ще гірше. Я почував себе справжнім придурком .Після вечері я вирішив поговорити з татом і дізнатися все про цю Увійшовши в кабінет я направився до тата.