Колектив авторів - Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

9. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами.

10. Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умо­ви для виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування по­карання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною триріч­ного віку.

Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція вносить до су­ду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.

1. Амністія — це один із видів звільнення особи від покарання та його від­бування (ст. 86 КК), про які йдеться у статті, що коментується. Як зазначено в ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні», амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповід­но до положень ст. 92 Конституції України.

Теорія та практика знає три види амністії:

1) повну амністію, тобто повне звільнення зазначених у законі осіб від кри­мінальної відповідальності або від відбування покарання;

2) часткову амністію — часткове звільнення вказаних у законі категорій осіб від відбування призначеного судом покарання;

3) умовну амністію — це поширення дії повної або часткової амністії на ті діяння, які вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’я­зкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.

Звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію про­вадиться не пізніш як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.

2. Порядок дострокового звільнення засуджених від відбування покаран­ня по акту помилування визначається Президентом України (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України). Як зазначено у п. 2 Положення про здійснення поми­лування, цей вид звільнення реалізується шляхом:

а) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;

б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і до­даткового покарання;

в) заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням.

Рішення Президента України про помилування оформляється Указом Президента України. Ці Укази надсилаються:

1) щодо осіб, які відбувають покарання в УВП, — ДДУПВП;

2) щодо осіб, які не відбувають покарання або засуджені до інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також щодо осіб, які звільняються від до­даткових покарань, — відповідним судам;

3) щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному батальйоні вій­ськовослужбовців, — Міністерству оборони України.

Крім цього, Укази Президента України про помилування засуджених над­силаються МВС України до відома та іншим державним органам для забезпе­чення соціальної адаптації осіб, які відбули покарання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 106 Конституції України, Укази Президента є обов’язковими для виконання на всій території України. Порядок вступу Ука­зів Президента в законну силу регулюється ст. 57 Конституції України та ін­шими нормативно-правовими актами (див. коментар до ст. 3 КВК).

3. Порядок умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким визначений у ст. 407 КПК України.

Подання — це офіційна письмова заява, з якою звертається до суду за міс­цем виконання покарання орган або установа виконання покарань, з прохан­ням про умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання або заміну покарання більш м’яким. При цьому, як зазначено у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-до­строкове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини по­карання більш м’яким», матеріали про умовно-дострокове звільнення, які по­дають органи, що відають виконанням покарання, мають відповідати вимогам кримінально-виконавчого законодавства, а саме: характеристика має відобра­жати процес виправлення засудженого й стосуватися всього періоду відбуван­ня покарання, дані про попередні судимості та про відшкодування збитків і т. ін. Крім вказаного обов’язковим є і витяг із рішення Спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх.

4. Вжитий у ч. 3 статті, що коментується, термін «зобов’язана» означає, що адміністрація органу або установи виконання покарань має обов’язок перед засудженим після відбуття ним встановленої Кримінальним кодексом Украї­ни частини строку покарання (статті 81—82) розглянути у місячний термін пи­тання щодо можливості представлення його до вказаного у законі звільнення від відбування покарання. При цьому відмова у розгляді даного питання може кваліфікуватись залежно від форми вини як службова недбалість або як зло­вживання владою та службовим становищем.

Встановлений у законі місячний термін розпочинається з наступного дня після того дня, який дає формальне право на застосування зазначених видів звільнення від відбування покарання.

Порядок розгляду питань про умовно-дострокове звільнення від відбуван­ня покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м’яким регламен­тується нормативно-правовими актами ДКВС України.

5. Адміністрація — керівний орган установи, організації, підприємства і т. ін.; особи, що керують установою, організацією, підприємством і т. ін. До кері­вних органів УВП належать начальники соціально-психологічних відділень та інших служб (відділів, відділень, груп), начальник