Колектив авторів - Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

У науково-практичному коментарі роз’яснюються положення Кримінально-виконавчого кодек­су України та пов’язаних з ними нормативно-правових актів. Висвітлено порядок і умови виконання кримінальних покарань в Україні, систему, структуру, принципи організації діяльності, а також повно­важення органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України. У роботі використано великий обсяг наукової літератури та статистичних даних.
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, практичних працівників Дер­жавної кримінально-виконавчої служби України та широкого загалу читачів, які цікавляться представ­леною проблематикою.

Прийняття 2003 року нового Кримінально-виконавчого кодексу України (далі — КВК) стало значною віхою в процесі гуманізації кри­мінально-виконавчої політики держави. Виконання покарання, при­значеного засудженому за вироком суду, — заключний етап реалізації кримінальної вiдповiдальностi. Оскільки покарання є заходом держав­ного примусу, його виконання належить виключно до функцій держави i здійснюється спеціально уповноваженими органами й установами, які у своїй сукупності утворюють Державну кримінально-виконавчу службу України. Порядок i умови виконання покарань органами та установами Державної кримінально-виконавчої служби, а також зав­дання, структура та основні напрямки дiяльностi останніх регламен­туються нормами кримінально-виконавчого законодавства.

Необхідно констатувати, що протягом кількох останніх років i кримінально-виконавче законодавство, і Державна кримінально-вико­навча служба України зазнали кардинальних змін, які є логічним ре­зультатом проведення широкомасштабної реформи у цій важливій сфері діяльності держави.

До основних новел чинного КВК України можна віднести такі його положення.

1. На відміну від Виправно-трудового кодексу (далі — ВТК) Украї­ни, КВК України визначає порядок і умови виконання всіх без виклю­чення видів кримінальних покарань, закріплених у Кримінальному ко­дексі (далі — КК) України.

2. Уперше на законодавчому рівні (ст. 5 КВК) закріплена система принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбу­вання покарань.

3. Уперше на законодавчому рівні (ст. 6 КВК) закріплений зміст таких базових понять кримінально-виконавчого права, як «виправлен­ня засудженого» та «ресоціалізація».

4. Уперше нарівні закону закріплені основні права та обов’язки засуджених (статті 8—10, 107 КВК).

5. У КВК України (ст. 11) передбачена принципово нова система установ виконання покарань. Із системи установ виконання покарань взагалі виключений такий вид установи, як тюрма.

6. Передбачивши створення у виправних і виховних колоніях ізо­льованих структурних дільниць, КВК України закріплює більш ефек­тивний інститут зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі в межах однієї колонії (статті 94, 100—101), ніж той, що передбачався у ВТК України (лише можливість переведення засуджених на поліпшені умови тримання шляхом надання права на додаткове ви­трачання грошей для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби).

7. Гуманізована система дисциплінарних стягнень, котрі можуть бути застосовані щодо засуджених до позбавлення волі, які порушу­ють режим відбування покарання. Зокрема, з переліку дисциплінар­них стягнень виключено стягнення у виді позбавлення права на одер­жання чергової посилки або передачі і заборона на строк до одного мі­сяця купувати продукти харчування, яке було передбачено у ст. 67 ВТК України. Крім цього, граничний строк застосування стягнення у виді переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу зменшений до трьох місяців проти шести, які передбачав ВТК України (ст. 67).

8. За статтею 119 КВК України для осіб, які відбувають покаран­ня у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю (40 год.), а засуджені звільняються від роботи у вихідні, свят­кові та неробочі дні, визначені законодавством про працю. За ВТК України (ст. 50) засуджені мали восьмигодинний робочий день з од­ним днем відпочинку щотижня (тривалість робочого часу на тиждень складала 48 год.), а від роботи звільнялися тільки у святкові дні.

9. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КВК України, час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зарахо­вується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звіль­нення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством. Значення цієї норми важко переоцінити, оскільки вона є гарантією пенсійного забезпечення для засуджених, які сумлінно працювали під час відбу­вання покарання. За ВТК України (ст. 50) час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі до трудо­вого стажу не зараховувався, крім випадків, спеціально передбачених у законі (час роботи засудженого при відбуванні покарання у колонії-поселенні міг бути включений до загального трудового стажу за рішенням суду).

10. Збільшено обсяг мінімальної жилої площі на одного засудже­ного, яка, відповідно до ст. 115 КВК України, не може бути меншою 3 кв. метрів у виправних колоніях, і не меншою 4 кв. метрів у виховних колоніях для жінок. (Стаття 74 ВТК України передбачала відповідно 2 та 2,5 кв. метра.)

Крім розглянутих основних новел КВК України містить також цілу низку інших, спрямованих на гуманізацію процесу відбування по­карання засудженими. Прийняття КВК України свідчить про послідовне й цілеспрямоване виконання нашою державою своїх зобов’язань у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби з ме­тою максимального наближення умов тримання засуджених до між­народних стандартів і правил поводження із засудженими.

У написанні цього коментарю брали участь фахівці з криміналь­но-виконавчого права з різних наукових і навчальних закладів Украї­ни, що дало можливість оптимально поєднати напрацювання різних наукових шкіл і думок. При коментуванні норм КВК України авто­ри зверталися як до чинного законодавства, судової практики, так і до міжнародних норм і стандартів у галузі виконання кримінальних покарань. Сподіваємося, що пропонована читачеві праця сприятиме повнішому й об’єктивнішому висвітленню конкретних положень кри­мінально-виконавчого законодавства України, що створить підґрунтя для вдосконалення практики діяльності Державної кримінально-вико­навчої служби України.

Перелік умовних скорочень

ВЛК — Військово-лікарська комісія

ВР України — Верховна Рада України

ВТК — Виправно-трудовий кодекс України

ВЦ — Виправні центри

ГК — Господарський кодекс України

ДВС — Державна виконавча служба України

ДДУПВП — Державний департамент України з питань виконання покарань

ДІЗО — Дисциплінарний ізолятор

ДКВС України — Державна кримінально-виконавча служба України

ITT — Ізолятори тимчасового тримання

КВІ — Кримінально-виконавча інспекція

КВК — Кримінально-виконавчий кодекс України

КДіР — (Дільниця) карантину, діагностики і розподілу

КЗпПУ — Кодекс законів про працю України

КК — Кримінальний кодекс України

КМ України — Кабінет Міністрів України

КПК — Кримінально-процесуальний кодекс України

КПП — Контрольно-пропускний пункт

КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення

МВС України — Міністерство внутрішніх справ України

Мін’юст України — Міністерство юстиції України

МОЗ України — Міністерство охорони