Колектив авторів - Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

У двотомну виданні коментується вся система цивільного законодавства України. За основу при визначенні структури видання взято Цивільний кодекс України 2003 р. Постатейне коментування Цивільного кодексу доповнюється аналізом правових норм, що сформульовані в інших актах цивільного законодавства України.
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.

КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
РОЗДІЛ I ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
ГЛАВА 1 ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством

1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

1. Предметом правового регулювання є суспільні відносини. Ці відносини поділяються на види. Окремі види суспільних відносин утворюють предмет правового регулювання відповідних галузей законодавства. Отже, визнання певних суспільних відносин предметом певної галузі законодавства обумовлює застосування до цих відносин одних чи інших правових норм. Так, відносини між двома суб'єктами, наприклад, між податковим органом та банком з приводу податкової поруки (ч. 8.8 ст. 8 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]), можуть бути визнані предметом цивільного законодавства. Це означає, що ці відносини регулюються цивільним законодавством, а до правовідносин, що виникають на підставі договору податкової поруки, застосовуються норми цивільного права (зокрема, про визнання правочинів недійсними, про позовну давність, про відповідальність тощо). Якщо ж ці відносини визнати податковими, до чого підштовхує уже основний зміст закону, що передбачає податкову поруку, то тоді до правовідносин, що виникають на підставі податкової поруки, норми цивільного права застосовуватись не можуть. Зауважимо, що відносини щодо податкової поруки все-таки належать до предмета цивільного законодавства.

2. Визнання предметом цивільного законодавства майнових та особистих немайнових відносин, що характеризуються ознаками юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників, є загальним правилом, що не виключає встановлення спеціальних законодавчих положень, які відступають від цього правила. У відповідних випадках законодавець веде пошук найбільш доцільних варіантів регулювання майнових та особистих немайнових відносин. При цьому законодавець обґрунтовано не вважає себе пов'язаним загальним правилом про те, що цивільне законодавство не повинне регулювати відносини, яким не повного мірою характерні ознаки юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності. Це — загальна тенденція, що характерна для сучасного цивільного законодавства більшості країн. Вона проявляється, наприклад, у встановленні певних пільгових норм стосовно споживачів, суб'єктів авторського та суміжних прав тощо.

3. Слід, однак, звернути увагу на ту обставину, що предмет цивільного права у ч. 1 ст. 1 ЦК визначений невдало. По-перше, формулювання «особисті немайнові та майнові відносини» дає змогу віднести слово «особисті» і до слова «немайнові», і до слова «майнові». Тож виходить, що цивільним законодавством регулюються «особисті немайнові» і «особисті майнові» відносини. Це — очевидний недолік законодавчого формулювання, бо термін «особисті майнові відносини» не використовується в законодавстві взагалі. Правильно треба було написати або «особисті немайнові, а також майнові відносини», або «майнові та особисті немайнові відносини». По-друге, слова «цивільні відносини», взяті в дужки, розміщені всередині ч. 1 ст. 1 ЦК, а їх треба було поставити в кінці. Чинний текст дає підстави стверджувати, що цивільними є будь-які майнові та особисті немайнові відносини, а цивільне законодавство регулює не всі цивільні відносини, а тільки ті, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. Але таке твердження, хоч і ґрунтується на тексті ч. 1 ст. 1 ЦК, але не може братись до уваги при правозастосуванні, оскільки суперечить численним спеціальним правилам, що виключають визнання цивільними тих майнових і особистих немайнових відносин, яким не притаманні ознаки юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності.

4. Майнові відносини слід розуміти з урахуванням змісту, що надається категорії майна в цивільному законодавстві. У ст. 190 ЦК майно визначається як річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. До речей відносяться не тільки об'єкти матеріального світу, матеріальні блага, що здатні безпосередньо задовольняти особисті та виробничі потреби людей, а й гроші, цінні папери (ст. 177 ЦК). Оскільки визначення договору купівлі-продажу як такого, за яким продавець зобов'язується передати покупцеві майно (ст. 655 ЦК), поширюється на відносини щодо постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 714 ЦК), майном слід визнати і всі такі ресурси. Це відповідає тлумаченню поняття майна, що використовується у ст. 1 Додаткового протоколу (Протоколу № 1) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [8], Європейським Судом з прав людини. Європейським Судом допускається дещо ширше тлумачення поняття майна, ніж це прийнято в законодавстві та судовій практиці України. У рішеннях Європейського Суду визнавалось, що відповідно до положень про захист прав на майно захищаються права не тільки на речі, а й на акції, на отримання орендної плати, на отримання прибутку тощо. Це не означає, що при застосуванні положень Цивільного кодексу термін «майно» слід тлумачити широко, але при застосуванні відповідних положень названої Конвенції цей термін слід тлумачити так само, як його тлумачить Європейський Суд з прав людини.

5. У контексті ст. 1 ЦК майнові відносини слід розуміти перш за все як відносини з приводу речей та їх сукупностей. Ці відносини, урегульовані актами цивільного законодавства, можуть набувати форми абсолютних або відносних правовідносин. Абсолютні майнові відносини надають особі можливість безпосередньо діяти стосовно об'єкта і в такий спосіб задовольняти свої потреби та здійснювати свої інтереси. Це — відносини між суб'єктом права та об'єктом. Безпосередньо ці відносини не регулюються нормами цивільного права, але опосередковуються ними шляхом встановлення загальної заборони перешкоджати управненій особі в здійсненні її прав щодо відповідних об'єктів (речей). Ця заборона поширюється на будь-яку особу, на всіх суб'єктів цивільного права. Оскільки об'єктом майнових абсолютних відносин є речі, вони називаються речовими, а система норм, що регулює ці відносини, отримала назву «речове право». Поняття абсолютних майнових правовідносин (абсолютних майнових прав) щодо речей використовувалось у радянському правознавстві, оскільки категорії речових правовідносин і речових прав були на той час