Колектив авторів - Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

з чинним законодавством, правове значення.

6. Цінність — це виражена в грошах вартість чого-небудь; те, що має певну матеріальну або духовну вартість.

7. Річ — це майно, що належить особі на праві власності, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК).

8. Про особовий рахунок засудженого див. коментар до ст. 108 КВК України.

9. Довідка встановленого зразка про звільнення особи від відбування по­карання розробляється та затверджується ДКВС України. Цей документ міс­тить чітко визначені відомості про засудженого (дату засудження, статтю Кри­мінального кодексу України, строк і т. ін.).

10. Прохання засудженого — це одна із форм звернень громадян. Прохан­ня може бути виражене в усній або письмовій формі. Порядок їх розгляду ви­кладений у статтях 8, 107, 113 КК України.

11. Характеристика (від «характеризувати») — офіційний документ, в яко­му міститься відгук, висновок про чию-небудь трудову і громадську діяльність (для засудженого — про ставлення до виконання покарання, поведінку, праці, навчання тощо).

12. Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу його власника та підтверджує громадянство України. Крім паспорта громадяни­на України існують паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дип­ломатичний паспорт, службовий паспорт, які видаються лише при наявності першого.

У разі відсутності паспорта в особовій справі засудженого адміністрація УВП завчасно вживає заходів щодо його одержання. Процедура отриман­ня, поновлення чи заміни паспортів врегульована спільним розпорядженням ДДУПВП та МВС України від 5 серпня 2001 р. № 331/86.

Зміст терміна «завчасно» включає строк, протягом якого засудженого готу­ють до звільнення від відбування покарання. Як правило, за три місяці до звіль­нення на засудженого готуються відповідні матеріали. Про інші строки підго­товки до звільнення див. коментар до ст. 154 КВК України.

13. Про дострокове звільнення засудженого від відбування покарання та його види див. коментар до статей 152 та 154 КВК України.

14. Про форму повідомлення, яке направляє кримінально-виконавча інспек­ція, див. коментар до ст. 41 КВК України.

Тривалість робочого тижня і тривалість щоденної роботи визначені у ст. 52 КЗпПУ (п’ятиденний і шестиденний робочий). Це положення закону поши­рюється на підприємства, установи та організації, їх уповноважені органи, де працюють засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (див. ко­ментар до ст. 44 КВК).

15. Про відповідні документи, що є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання, див. коментар до статей 152, 154 КВК України.

16. Вимога засудженого про видачу довідки про відбуття покарання або звільнення від нього — це форма звернення громадян. Довідка — офіційний документ, який видається кримінально-виконавчою інспекцією відповідно до вимог службового діловодства в ДКВС України.

Крім цього, відповідно до вимог ст. 4141 КПК України, засуджений вправі звернутися до суду з клопотанням про включення до загального трудового ста­жу часу відбування виправних робіт. З цього питання суд виносить мотивова­ну постанову, копія якої після набрання нею чинності видається особі, яка по­рушила клопотання.

Стаття 154. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання

1. Амністія застосовується законом до громадян, засуджених судами Украї­ни, незалежно від місця відбування ними покарання.

2. Стосовно засудженого, представленого до помилування органом або установою виконання покарань, відповідне клопотання подається у порядку, встановленому законодавством.

3. Стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримі­нального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звіль­нення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засу­дженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов’язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування пока­рання або до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

4. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної пси­хіатричної експертної комісії й особова справа засудженого.

5. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяж­кої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконан­ня покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок медич­ної або лікарсько-трудової експертної комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.

6. У разі визнання інвалідом першої або другої групи особи, засудженої до громадських робіт або обмеження волі, орган чи установа виконання по­карань вносить подання до суду про його дострокове звільнення від відбуван­ня покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок лікарсько- трудової експертної комісії.

7. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбу­вання покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким по­вторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців.

8. Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в по­рядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, якщо вони були на­правлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, перед­бачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покаран­ня більш м’яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про на­правлення у місця обмеження волі