Лаванда Різ - Зграя, Лаванда Різ

- Ніколь, тобі допомогти? - погрозливо вимовив за моєю спиною Ед, напевно увага якого не оминула цей нещасний поцілунок, принаймні, це виправдовувало злість в його голосі.

Компанія вульфенів мовчки встала з-за столика, слухняно попрямувавши до виходу. Біля мене затримався тільки Тім.

- А він знає, що ділить лігво з вовчицею? - прошепотів він, схилившись до мого вуха, знову торкнувшись губами моєї шкіри.

З моїм тілом творилося щось жахливе, я злякалася, що можу трансформуватися прямо зараз. Миттю заплющивши очі, я починаю глибоко дихати, утримуючи рубіж переходу. У вже встановленій субординації Тім веде себе зухвало, і або він такий безстрашний, або вже про все здогадався.

Як на зло він все ще стоїть поруч.

- Ти тремтиш, Нікі. Згоден, все це так недоречно, - стиснувши мої передпліччя, дражливим голосом протягнув він. - Що ти будеш робити тепер? Наша зграя ніколи не присягне тобі. Прокляття! ... Подивися на мене, альфа!

- У мене вже є моя маленька зграя, на вашу я не зазіхаю, - рівним голосом вимовляю я, спокійно витримавши його погляд. Але чого мені це коштувало! От же ж гадство, що цей падлючий син зрозумів, що я на нього запала, що моя дурна вовчиця обрала саме його. Але в тремтячу слабкодуху сучку я перетворюватися не збираюся. Я зможу з цим боротися, це ще не означає, що для мене настав кінець світу, крім нього в світі існують і інші важливі для мене люди.

- Іди, Тім! І щоб я більше тебе тут не бачила!

Засміявшись, він пішов до виходу, хитаючи головою.

«Мені ж ніколи не подобалися такі зухвалі хлопці, які страждають на нарцисизм і сиплються по всіх усюдах своїм тупим сарказмом. Як таке могло статися?! Цього просто не може бути. Це якийсь збій»

- Нікі, ти в порядку? - турботливий тон Еда повернув мене на землю.

- Так. ... Так. Я побуду з малюком Джеком. Мене це заспокоює, - неуважно пробурмотіла я як остання ідіотка . - Можна?

   Ось кому дійсно було все одно, ким я є насправді. Цьому хлопцю всього лише шість місяців, і він знаходить мене дуже  кумедною. А я обожнюю ці пухкенькі немов перев'язані ниткою ручки і ніжки, цей пушок на його дитячої голівці, який пахне молоком, ці пустотливі оченята і найчарівнішу в світі посмішку. Саме Джек допоміг мені впоратися з собою, налаштуватися і побачити головні цінності.

- Як ти це робиш? Я пробував, але у мене цілком протилежний результат, - я знала, що Піт вже хвилин десять стоїть за моєю спиною, спостерігаючи як я танцюю перед Джеком, час від часу пхаючи йому в рот ложку каші. - Він і засинає у тебе швидше, і терпить, коли ти його одягаєш.

- Просто я жінка, материнський інстинкт закладений в мені природою, цей інстинкт налаштовується на одну хвилю з малюком.

- Не думала про те, щоб завести сім'ю, народити дитину? Ти була б відмінною матір'ю.

- Не думаю, що це можливо, - згадавши про Тіма, кидаю я слабким голосом. - Якщо ти не проти, я буду уявляти, що ви - це і є моя сім'я.

- А як же кохання? - Пітер сьогодні немов знущався наді мною. - Я не сліпий, і не дурень, ти ставишся до мого молодшого брата не так, як він ставиться до тебе. З твого боку це більше схоже на ...

- Дружбу, - перебила я його, згідно киваючи, - Ед чудовий хлопець, добрий, світлий. Я дорожу ним і вже, напевно, люблю його як брата, але це ніколи не переросте в близькість.

- Тоді не муч його. Скажи йому про це, Нікі. А взагалі ти часто закохуєшся?

«Ні, Пітеру однозначно сьогодні, як пошептали!»

- У моєму випадку ... це неприпустима розкіш. Давай домовимося, Піт, що ми не будемо торкатися теми хлопців, колишніх, теперішніх або майбутніх. Це ...

- Гаразд. Пробач. Я просто не подумав, що це настільки чутливі струни, - примирливо підняв руки Пітер, затамувавши в очах недомовленість.

***

Не знаю, скільки я ось так стояла на березі. Втратила зв'язок з часом. Я ніби злилася з цієї хвилястою поверхнею води, розчинилася у величі стихії і пішла на дно до безмовних риб.

- Нікі! - голос Едварда долинув здалеку. Пора спливати.

Озирнувшись, я відчуваю прилив хвилювання, розплившись в посмішці.

Поруч з Едом стоїть високий хлопець, який мружиться від сонця, недбало сунувши руки в кишені. Ось він зазиваючи мені киває, і я мчуся щодуху, встрибнувши на нього з розгону.

- Неш! - вищу, обвивши його ногами і руками. - Який же ти спритний, чортяка!

- Та чи знаєш, люди придумали такі штуки, літаки називаються. Привіт, дитинко, я нудьгував, - пробасив Неш, стискаючи мене в обіймах. - М-м-м, дуже радий тебе бачити.

Різкий докір у погляді Еда та його скисле обличчя, змусили мене трохи охолодити свій запал.

- Ви вже познайомилися?

- Так, звичайно, - кивнув Неш, багатозначно ворухнувши бровами, що можна було розцінювати як завгодно.

- А де ж твій приятель, про якого ти мені говорив?

- Ми зняли невеликий будиночок, прямо біля лісу. Ось прийшов тебе запросити. Думав, може, ти заглянеш до нас, коли звільнишся, - Неш чогось недоговорює, чи не може сказати це при Едварді. - Так що, принцеса, коли за тобою заїхати?