Мая Паш - Танець МІж СвІтами, Мая Паш

Відображення в дзеркалі затремтіло, як нервова струна, і тоді все змінилося. Бал Чорних Зір повторювався знову. Всі ці рухи, звуки, запахи, і ті самі, що звучали багато років тому, тепер відчувалися як невідворотний цикл. Софія не могла змінити хід подій… Чи могла?

Її серце билося все швидше, холодне відчуття захоплювало її, і в цей момент вона зрозуміла — все, що вона робить, усе, чого вона хоче, має бути обрано. Але що, якщо її вибір уже визначений?

Даміан хотів щось сказати, але перед тим, як його слова змішалися з відлунням танцю, все раптово зникло, як дим.

_____________________________________________________

Софія різко прокинулася. Її серце калатало, мов молот, а подих був переривчастим, як після жахливого сну, який не давав спокою. Кімната була холодною, і цей холод проникав глибше, ніж просто порив вітру. Вона заплющила очі, намагаючись знайти хоч якусь нитку спокою, але відчуття, що щось не так, тільки посилювалося. Ніби вікно відчинилося, і свіже повітря принесло з собою не тільки холод, а й темні передчуття.

Вона важко дихала, розуміючи, що це не перший раз. Це повторюється. Як важка тінь, що не відпускає. Сновиди, спогади, чи може це навіть не спогади, а щось більше? Ні, це не було простим сном. Софія відчувала, як кожен момент розпадається на тисячі частинок, і всі ці частинки повертали її до того, що вона не могла зрозуміти. Прокляття, яке вплутувало її в невидиму мережу, не давало спокою. Що, як її вибір не був її власним? Що, як усе це вже визначено?

Якщо вона не знайде спосіб змінити все — Даміан зникне назавжди. Ті слова, що ніколи не залишали її свідомість, тепер звучали як вирок. Як би не намагалася вирватися, вона знову і знову поверталася до цієї думки. Чи можна змінити долю? Чи можна змінити ту мить, коли все обрушується?

Софія встала з ліжка, її ноги ледве тримали її, мов дерев’яні. Вона подивилася на вікно, через яке лунала холодна ніч. Всі ці думки і почуття немов зливалися в один великий клубок, і вона не могла знайти виходу. Що вона мала зробити? Як зламати це прокляття, яке огортало її, мов темний туман?

Тиша в кімнаті здавалася важкою. Софія відчула, як її пальці непомітно стиснули кулаки. Вона повинна була знайти відповідь. Знайти спосіб врятувати Даміана. Але як? Яким чином? Вона зробила крок до дзеркала, сподіваючись побачити в ньому хоч якусь підказку, хоча б тінь відповіді. Але його поверхня залишалася туманною, немов відображення було відсутнє, мов би на тому боці була інша реальність.

Знову дзеркало темніло, і Софія побачила обличчя Катаріни. Відображення її поглядало на неї з тією самою тугою і болем, що і в сні. І раптом все стало зрозуміло. Вона повинна була зробити вибір. Вибір, який вона боялася прийняти. Який був тим самим мостом між її теперішнім і тим, що ще належало статися.

І тепер, коли доля здавалася такою безжальною, Софія знала одне: вибір, навіть найважчий, — був єдиним способом зламати цей круг, який замикав її все глибше і глибше.

______________________________________________

Вранці в маєтку з’явився Лукаш, тихо переступивши поріг бібліотеки. Він не одразу привернув увагу Софії, яка сиділа за великим дубовим столом, занурена в стародавні манускрипти, але його присутність швидко заповнила простір, як невидима тінь. Вона підняла голову, зустріла його погляд, і одразу відчула, як щось всередині її стиснулося, немов її тіло заплуталося у світі, де реальність почала ставати нечіткою.

— Ви бліда, Софіє, — сказав він, його голос був тихим, але точним, немов вістря стріли, що пронизує тишу. Він не підходив до неї, а стояв на порозі, спостерігаючи, як вона намагається приховати своє зневірене обличчя.

Софія ледь посміхнулася, але усмішка була холодною, як осінній вітер.

— Погано спала, — відповіла вона, намагаючись приховати тінь, що здавалося не залишала її навіть у найсвітліші години дня.

Лукаш мовчки спостерігав за нею, його погляд був уважним і проникливим. Він не поспішав робити висновки, не поспішаючи ставити запитання, але його очі виказували щось більше, ніж просто цікавість.

— Вам продовжують снитися дивні сни, так? — запитав він тихо, його слова були мов холодний подих ночі, що проникає у саму глибину.

Софія здригнулася, наче її торкнувся невидимий страх. Вона підняла погляд на нього, і на мить її очі стали туманними, повними того, що вона не могла зрозуміти.

— Як ви… як ви це знаєте? — її голос звучав приривисто, водночас із сумнівом. Як він міг знати про її сни?

Лукаш відвів погляд, і на обличчі його з’явилася тінь, яку важко було визначити. Він залишався на відстані, але його присутність ставала дедалі важчою, як вага таємниці, яку він приховувати.

— Я знаю більше, ніж вам здається, — відповів він повільно, кожне слово було обережно вимовлене. — Але не все з того, що я знаю, — це легенда.

Його пауза була настільки довгою, що Софія відчула, як її серце знову прискорилося. Щось було не так. Вона побачила, як він зробив кілька кроків до неї, але все одно тримав певну відстань. І тоді, з таким самим спокоєм, як і завжди, він сказав:

— Я знаю, що він ще не закінчився.

Її серце забилося швидше, і це відчуття не зникало, мов холодний вітер, що закрадається в серце, навіть коли на вулиці тепліше. Вона підняла голову, і в її очах відображалась тривога, що не покидала її відтоді, як вона вперше побачила це прокляття в дзеркалі.