Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

— Я не хотіла, вибач, — видавлюю, нарешті. Сама себе не впізнаю, я справді винна, для мене ніколи не було проблемою вибачитися.

Погляд Мілени переміщується з мене на Нікіту. Він знизує плечима і кладе руку їй на плече.

— Ходімо, у мене в рюкзаку є вологі серветки.

— Вона мені їх вилиже, Нік, — цідить Мілена крізь зуби, а Нікіта дивиться на мене впритул.

Мене наче холодною водою обливає. Яка ж я дурепа! Тепер він думатиме, що я намагаюся привернути його увагу? Що я навмисне впустила склянку?

Усередині все стискається, до горла підкочує клубок. Я справді не навмисно, але що ж, мені тепер виправдовуватися?

— Ходімо, — перехоплює Нікіта злу, як кобра, Мілку і виводить із кафетерію.

Вони йдуть, але Мілена швидко обертається на мене через плече. І цей погляд не обіцяє нічого хорошого.