Анна Харламова - Наша дахозносна весна , Анна Харламова

Лука та Лейла зустрічаються вже кілька років. Вони сміливо крокують у майбутнє. Придбавши будинок, Лука вирішує освідчитись тій, яку кохає понад усе на світі. Лейла готова сказати - ТАК! мільйон разів. Все просто чудово, але коли вони вирішують отримати дозвіл на одруження - їм відмовляють. Щоб отримати його - потрібно проїхати пів країни. Закохані заводять двигун - і їхня подорож розпочинається.

Глава 1 "Наш дім"

Присвята.

Наше кохання - це 4ever love.

Ми одне для одного літо, осінь, зима та весна. 

Ми одне ціле і це навіки. 

Кохаю тебе.

Герою Слава!
                                                                              

 

Лейла.

 Мен.

  МИ З Лукою заходимо до нашого нового будинку, тримаючись за руки. Це наше гніздечко. Наш дім. Ми будемо створювати свій власний світ - тут. І це найкраще місце, яке можна лише уявити. Будинок недалеко від наших близьких, недалеко від міста, а коли виходиш на веранду - бачиш бухту та ліс. 

   — Моя Бджілочка щаслива? — Лука цілує мене у скроню, і я усміхаюсь, відчуваючи його гаряче тіло та губи. 

   Повертаюсь до нього, встаю навпроти і обіймаю за шию. Дивлюсь в закохані очі і відповідаю на запитання, хоча я знаю, що він вже бачить відповідь в моїх очах. 

   — Я дуже-дуже щаслива! А коли ти мене поцілуєш - тоді щастя буде повінця. 

   В його очах стільки кохання, пристрасті та щастя, що мене огортає теплом. І ось його губи на моїх і я щаслива повінця. М'які і водночас владні губи мого коханого дарують дазозносний поцілунок, і я хапаючись за його футболку, тихо стогну від задоволення. 

   — Кохаю тебе, моя Бджілочко. — Лука цілує мене в носик і це так мило. Цей чоловік може бути просто шаленим, а в одну мить це найніжніша людина в світі. Мені пощастило. 

   — І я кохаю тебе, мій красунчику. 

   Він знову мене цілує, а через мить запитує.

   — Нам потрібно купити величезне ліжко. 

   Я сміюсь і хитаю головою.

   — Це перше, що ми маємо придбати. Але…

   — Що “але”? — Лука ловить мою хвилю, я це бачу в його очах та відчуваю своїм стегном його ерекцію. 

   — Ти можеш мене трахнути і без ліжка. Хіба це колись було для нас проблемою?! — Я веду бровою і лукаво дивлюсь в його голодні очі. Пірнаю пальцями під його футболку і торкаюсь дорогого мені тіла. Гарячого… міцного та до знемоги сексуального. 

   — Проблема лише в тому, що мені іноді потрібна пауза, щоб зарядити батарейки, бо якби це залежило лише від мене, я б з тебе не виходив. 

   — Тоді… давай почнемо з першого заходу… скажімо біля вікна… Як тобі такий план?

   — А потім можна продовжити на власному узбережжі… 

   — А потім… — Не встигаю я договорити, як ми чуємо стукіт у двері. — Ти що на когось чекаєш?

   — Звичайно ні. Я щойно взагалі-то тебе трахнути перед вікном хотів… — Стинає плечима він, і ми знову чуємо стукіт, а потім і голоси нашої божевільної компанії.

   Ми усміхаємося з Лукою одне одному і я кажу.

   — Згодом… я виконаю усі твої непристойні бажання будь-де, де ти забажаєш. 

   — Я запам'ятаю це, моя Бджілочко. 

   Лука йде відчиняти двері, а я стою посеред вітальні, в якій немає жодних меблів, лише чудовий дерев'яний темний паркет та пофарбовані стіни у колір шампань. І в цю хвилину я думаю, а де ми зараз будемо сидіти? 

   Лука відчиняє двері і до будинку влітають Саммер, Ілай, Крістіан, Лія та Ноа зі Слім. Вони вигукують вітання і обіймають нас по черзі. 

   — Ну, що відсвяткуємо ваше новосілля?! — Усміхається Ілай і показує на пакети з їжею та випивкою. Такі пакети я помітила і в руках Ноа та Крістіана. 

   — Що за запитання?! — Саммер штовхає свого коханого плечем і додає. — Таке неодмінно потрібно відсвяткувати!

   — Повністю згодна! — Вигукує Лія і Крістіан її цілує у скроню.

   — Куди покласти пакети з їжею? — Запитує Ноа і я стинаю плечима. 

   — У нас немає ще меблів… 

   — Але є холодильник. — Зауважує Ноа і я хитаю головою.

   — Коханий, принеси з автівки два пледи, які ми брали на пікнік. — Звертається Саммер до Ілая. 

   — Ок. Вже йду. 

   Ілай віддає Ноа пакети і йде до дверей. Ноа чимчикує до кухні разом зі Слім, Крістанаом та Лією. Саммер підморгує нам і теж біжить до кухні. А ми з Лукою дивимося одне на одного до тих самих пір, доки Ілай не повертається до будинку і кидає Луці два пледи. Той ловить їх і дивиться на мене. Я усміхаюсь та знизую плечима.

   — Ноа? В автівці є невеличкий мангал… 

   Слім не встигає договорити, як Ноа каже.

   — За мить буде на веранді.

   Я підходжу до Луки, обіймаю його за талію і говорю.

   — Ми щасливчики. У нас нереальна сім'я. 

   Він цілує мене і усміхнувшись, каже.

   — Нереальна. — Цілує мене, у маківку і йде розстеляти пледи посеред нашої вітальні. Оригінально не те слово!

   Можна було б посидіти на узбережжі, але сьогодні небо трохи затягнуло хмарами і от-от піде весняний дощ. Ці кілька днів були сильні дощі з грозами, тож сьогодні велика ймовірність того, що погода знову осяє небо блискавицями. Тож, ризикувати не потрібно - краще пікнік посеред вітальні. 

    ЧЕРЕЗ ПІВ ГОДИНИ почав накрапати дощ, але хлопці вже встигли посмажити м'ясо на веранді і занести його до хати. Передавши його нам, хлопці всілись на плед, узявши з собою по пляшці пива. Почалися розмови довкола футболу, доки ми з дівчатами нарізали м'ясо, заправляли салат та готували тарілку з сирами, прошутто та різними ковбасками. А ще в нас було кілька піц, які ми розігріли. Їжі було стільки, що реально можна було нагодувати футбольну команду. Проте… ми і самі з цим всім впораємось.

   Несемо наїдки до імпровізованого столу у вигляді коробок з під піци. Швидко розставивши все, ми сіли біля своїх половинок, і піднявши пляшки пива, зустрілись ними у повітрі - святкуючи наше новосілля. 

   Аромат м'яса та піци заполонив простір. Приправи, якими хлопці замаринували м'ясо та аромат диму, змушували рот наповнюватись слиною. Ми наче рік не їли, накинувшись на все і одразу. Я потягнулась за піцою. Перш ніж вкусити, я втягнула носом і наповнила легені ароматом томатного соусу, чорізо та сиром моцарелла та пармезану. Кусаю з такою насолодо, що аж прицмокою. Хрумкість скоринки контрастує з ніжністю сиру, який тягнеться і я в гастрономічній нірвані. Гострота чорізо та соусу з червоним перцем поколює мій язик, а рот перебуває в приємному полоні пікантності. Надпиваю пива і слухаю разом з усіма, як Лія та Крістіан розповідають про те, як вони реставрують будинок, якому вже майже сто десять років. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍